Михайло Карасьов.
„Бандит” Зелений.
* * *
Історія громадянської війни на Україні складна і суперечлива. Не претендуючи на істину, я хотів би лише поділитися з читачами деякими фактами з документів, знайдених у київських архівах. Нагадаю коротко загальний перебіг подій.
1917 року до влади на Україні прийшла Центральна Рада - на чолі з Грушевським, Винниченком, Петлюрою. Головна мета Ради полягала в створенні незалежної Української держави. Для вирішення цього та інших питань 4 грудня у Києві зібрався Всеукраїнський з'їзд Рад. На ньому були репрезентовані всі значні політичні сили України, в тому числі й більшовики, які розходились із Центральною Радою в корінному питанні - про самостійність України. Вони виявилися на з'їзді в меншості. Зрозумівши, що їм за такої ситуації не вдасться парламентським шляхом домогтися влади, вони полишили засідання і зібрали вже свій Всеукраїнський з'їзд у Харкові. Там більшовики проголосили себе українським урядом, а Україну - федеративною частиною Російської республіки. Згодом, спираючись на збройну допомогу Росії, вони відтіснили Центральну Раду з Києва.
Не маючи достатніх сил, щоб відстояти Незалежність України, Центральна Рада звернулася за допомогою до Німеччини. Німецькі війська здобули перемогу над більшовиками і 1 березня 1918 року вступили до Києва. За допомогу німці мали вивезти з України мільйон тонн хліба, 50 тисяч тонн м'яса, чималу кількість яєць, сала, льону та ін.
Незабаром німецьке командування почало відверто втручатися і в правління державою. Центральна Рада спробувала протестувати. Тоді німці розігнали Центральну Раду і поставили на чолі держави гетьмана Скоропадського.
Український люд піднявся на боротьбу з окупантами. Німецькі війська, а з ними і гетьман, змушені були тікати з України. І вже 1918 року Київ зайняли військові загони Директорії - українського уряду, створеного колишніми діячами Центральної Ради. Та ненадовго.
У січні 1919 року більшовицькі війська на чолі з Антоновим-Овсієнком розпочали активний наступ на Україну і 5 лютого з'явилися в Києві. Війська Директорії під командуванням Петлюри відійшли на захід, щоб, зібравши сили, знову продовжувати боротьбу.
Такою була політична ситуація в Україні, коли на півдні Київської губернії почав верховодити уродженець села Трипілля Данило Терпило, відомий в історії як отаман Зелений.
Спинимось на подіях цього періоду.
* * *
Історія громадянської війни на Україні складна і суперечлива. Не претендуючи на істину, я хотів би лише поділитися з читачами деякими фактами з документів, знайдених у київських архівах. Нагадаю коротко загальний перебіг подій.
1917 року до влади на Україні прийшла Центральна Рада - на чолі з Грушевським, Винниченком, Петлюрою. Головна мета Ради полягала в створенні незалежної Української держави. Для вирішення цього та інших питань 4 грудня у Києві зібрався Всеукраїнський з'їзд Рад. На ньому були репрезентовані всі значні політичні сили України, в тому числі й більшовики, які розходились із Центральною Радою в корінному питанні - про самостійність України. Вони виявилися на з'їзді в меншості. Зрозумівши, що їм за такої ситуації не вдасться парламентським шляхом домогтися влади, вони полишили засідання і зібрали вже свій Всеукраїнський з'їзд у Харкові. Там більшовики проголосили себе українським урядом, а Україну - федеративною частиною Російської республіки. Згодом, спираючись на збройну допомогу Росії, вони відтіснили Центральну Раду з Києва.
Не маючи достатніх сил, щоб відстояти Незалежність України, Центральна Рада звернулася за допомогою до Німеччини. Німецькі війська здобули перемогу над більшовиками і 1 березня 1918 року вступили до Києва. За допомогу німці мали вивезти з України мільйон тонн хліба, 50 тисяч тонн м'яса, чималу кількість яєць, сала, льону та ін.
Незабаром німецьке командування почало відверто втручатися і в правління державою. Центральна Рада спробувала протестувати. Тоді німці розігнали Центральну Раду і поставили на чолі держави гетьмана Скоропадського.
Український люд піднявся на боротьбу з окупантами. Німецькі війська, а з ними і гетьман, змушені були тікати з України. І вже 1918 року Київ зайняли військові загони Директорії - українського уряду, створеного колишніми діячами Центральної Ради. Та ненадовго.
У січні 1919 року більшовицькі війська на чолі з Антоновим-Овсієнком розпочали активний наступ на Україну і 5 лютого з'явилися в Києві. Війська Директорії під командуванням Петлюри відійшли на захід, щоб, зібравши сили, знову продовжувати боротьбу.
Такою була політична ситуація в Україні, коли на півдні Київської губернії почав верховодити уродженець села Трипілля Данило Терпило, відомий в історії як отаман Зелений.
Спинимось на подіях цього періоду.
Отже, війська Антонова-Овсієнка зайняли Київ. Розпущена міська Дума. Перейменовуються вулиці. Націоналізуються підприємства.
Та головне завдання більшовицької влади - не допустити, щоб всеросійська революція задихнулась в лещатах голоду. Для цього потрібен був хліб, м'ясо, цукор, а для Червоної Армії - ще й нове поповнення в живій силі.
«Перший революційний обов'язок кожного громадянина України, - казав Ленін у березні 1919 року, - допомогти Півночі». (Ленін В. І. Твори, т. 29).
Щоб виконати цей обов'язок, більшовики виявляють чудеса героїзму і шалену впертість. В села Київщини відправляються один за одним продзагони, каральні загони, окремі комісари. Новоствореним сільським і волосним Радам доводяться завдання по здачі продуктів, а де Ради проявляють м'якотілість - розпускаються і на їх місці створюються більш рішучі органи диктатури - ревкоми.
"Весьма срочно, по военной надобности. председателю сельисполкома... телеграмма. Настоящим предлагаю вам под страхом самой строгой ответственности собрать за плату на месте сдедующее количество продуктов для отряда: капусты три пуда, картофеля десять пудов. Собранные продукты на крестьянских подводах доставить в...» (Зведення по Київській губернії, обл. іст. архів).
До речі, про плату: платили селянинові за пуд жита 44 крб., на ринку пуд жита коштував 2500 крб.
Забиті ж селяни ніяк не хотіли в цих діях угледіти своє світле майбутнє - і опиралися.
"Киевский уезд по преимуществу кулацкий. В большинстве Советов и селькомитетов сидят кулаки. Постановление: 1. Принять меры по отношению к кулачеству и переизбранию селькомитетов». (Із доповіді Косіора на засіданні Київського губкому КП(б)У, партархів обкому КПУ).
"Продорганы оказываются почти бессильными добыть продукты не только для вывоза в достаточном количестве в Россию, но и да же для местного прокормления рабочего населення. ...Крестьяне... отказываются продавать продукты за деньги, требуя необходимые им предметы. ...Вся надежда возлагается сейчас на продармию, к организации коей уже приступлено» (Телеграма Бюро Української Печаті (БУП) до Леніна, Республіканський архів).
Я не торкаюсь у цій статті соціальної політики більшовиків, їхні ідеї всезагального братства трудящих і вільного труда були привабливими і для українських революціонерів - недаремно всі вони називали себе соціалістами. Але, не маючи часу на втілення своїх ідей, більшовики продовжили те, що почали німці, - викачування з України продуктів і сировини. На з'їзді військкомів Київської губернії так характеризувались причини масових селянських заворушень:
"а) преступная работа командируемых с мандатами на местах;
б) бесчинства и недопустимое поведение продовольственных отрядов;
в) негодность политики твердых цен;
г) нецелесообразность забирания силой хлеба у крестьян".
(Партархів Інституту історії колишньої Компартії України).
Грабіж сіл, учинений більшовицькою владою, - головна, проте не єдина причина повстань на Україні. Гостро постало також національне питання. Російські революціонери оригінально трактували історію - ніколи не було і бути не може самостійної України. Тому все, що діється в Малоросії, - то лише витребеньки групки осіб, котрі рвуться до влади. Такий підхід привів до розриву з Москвою українських демократичних партій (соціал-демократи, соціал-революціонери та ін.) а чимало партійних лідерів стали на чолі повстанських загонів.
Ідея самостійної України була популярною і в народі.
Зате абсолютно непопулярною була ідея комуни. БУП в телеграмах Леніну повідомляло, що селяни не підтримують комуни, що проводиться шалена антикомуністична агітація на місцях. По селах ходять чутки, що є більшовики, котрі за волю, і є комуністи, котрі проти волі і за комуну; так, мовляв, на Україні більшовиків нема, одні комуністи.
"Настроение определенно за Советы, но против коммуны", - знаходимо у зведенні відділу зв'язку ЦК КП(б)У.
І хоч відомий більшовик Косіор пробував пояснити це з точки зору теорії марксизму ("Здесь, на Украине, мы не имеем пролетарского элемента"), однак антикомуністичні настрої панували не тільки серед селян.
"7-8 мая 1919 года. К повстанцам на Куреневке присоединились рабочие 24 заводов из 35. Общее настроение Киева рабочего далеко не коммунистическое, ведется широкая агитация под лозунгом: "бей жидов и коммунистов". (Там же).
До речі, антисемітизм був одним із стержнів агітації та дій повстанських загонів. Єврейські погроми - повсюдно, єврейське питання - одне з найболючіших. Є свідчення про єврейські погроми, вчинені отаманами Струком, Волинцем та іншими.
Разом з тим - для об'єктивності - із протоколу засідання Київського міськкому компартії:
"Наши центры организаций на местах все из местного элемента, следовательно, из еврейского элемента". І також:
"В Умани... целые отряды, набранные из еврейских рабочих, направляются в деревню для подавления восстаний крестьян".
А вже звинувачувати Зеленого в тому, що політику більшовиків на Україні проводили в життя не лише українці, мабуть, немає підстав.
Ставлення населення до влади визначалося також моральним лицем комуністів. Ніскільки не применшуючи їхньої відданості ідеї, хочу навести зворотні факти, котрі в значній мірі живили антикомуністичні настрої.
"4 августа 1919 года. Начальнику гарнизона.
Рапорт.
Доношу, что за время дежурства, в 5 часов ЗО минут комиссар Киевской городской телефонной сети донес, что какой-то член Чрезвычайной Комиссии буйствует в конторе. Было поручено... установить личность буйствующего, и он оказался председателем Г. Ч. К. Тов. Дехтяренко грозил телефонисткам расстрелом и был в нетрезвом виде. Обезоружить тов. Дехтяренко не представлялось возможным, и ушел он из конторы по собственному побуждению. Комендант Немцев».
У зведеннях по Київському повіту читаємо:
«Прибывший отряд милиции производил бесчинства, убивая и грабя население».
«Председатель сельского схода села Пархомовка Александр Клочак заявил на сходе села, что лучше царь, чем Советская власть».
«...во время налета банд военкомат во главе с военкомом был пьян и способствовал панике».
Крім того, сама діяльність ЧК, котра спиралась не на закон, а на «революційну правосвідомість» і «революційне чуття», викликала відповідну реакцію.
«19 июня. Екатеринослав. Резолюция собрания рабочих трубопрокатных заводов... Признать решение Совета о мобилизации приемлемым лишь тогда, когда будут... упразднены ЧК, учреждены гласные народние суды, установлен контроль над комиссарами и проведена в жизнь свобода слова, печати, союзов и т. д.».
Розміри статті не дають можливості ширше розкрити ситуацію на Україні в 1918— 1919 роках, але й фрагментарний перелік фактів, на мою думку, пояснює, чому у нас появилися «банди».
Наведені нижче витяги з документів показують масштаб «бандитизму». Із фондів партархіву при ЦК КПУ та обласного партархіву:
«...Между Фастовом и Васильковом орудует банда в 800 человек. Население на стороне банды, резко антисемитское».
«Белая Церковь. Оперирует банда... в 400—600 человек».
«Фастов. ...настроение анатисоветское, крестьяне имеют оружие».
«...Бородянка. Благодаря бесчинствам, творимым проезжающими красноармейскими частями, настроение против Красной Армии».
«...Васильков. ...Восстали деревни Тростинки, Ольшанки, Васильевки, Ксаверовки и Глевахи. Набралось всего три с половиной тисячи. Лозунг их: «Долой иноземное засилье, коммуну и жидов». Такая агитация велась долго и устно и путем разбрасывания прокламаций».
«...Беличи. Привезено 7 возов винтовок.Настроение погромное».
«...Каневский уезд. Из 20 волостей только в 13 Советская власть, остальные заняты повстанцами».
Із телеграм БУП Леніну:
«ЗО. 7. 1919. ...Частях расположенных Киеве дезиртирство настроение антикоммунистическое, антисоветское.
31. 8. 1919. ...Районе Киева расклеены украинским языком печатные прокламации главной войсковой Рады повстанческого войска призывающие восстанию».
Для прикладу хочу навести одну з прокламацій.
«До селян Київщини.
Надійшов час, брате, коли треба тебе застерегти від біди в тяжку для тебе годину. Скінчились жнива, хліб, звезений до клуні, молотити треба, але не дають засипати в комори. Нова навала різного зброду гуляк, ледащих, злодюг, розбишак і другого сміття під керівництвом тієї паршивої комуни жидовської, які обіцяли вам добро, забирають посліднє, що ще вдержалось від грабежу. ...Роздивіться, що робиться навколо. Вони забирають від тебе не тільки хліб, но і твоїх синів, яких відправляють на фронт битися з нашими ж братами, які під керівництвом голови отамана Петлюри ідуть визволяти нас від паршивої жидви і комуни. От що, брате, робиться, а ти спиш. Встань, розверни свої могутні плечі і скажи: «Звідкіля ти, москалю, і ти, проклятий жиде, прийшов нас грабити?»... Встанем всі, як один, до зброї і скажемо: «Геть з України, прокляте сміття!» Не давай їм своїх синів..., шли до нас чесних повстанців. Час визволення настав нашого краю. Всі до повстанської армії Київщини! Слава Україні, Петлюрі слава!
Командуючий Київською повстанською округою полковник Струк.
Печать: «Головний штаб повстанських військ Київщини».
Герб Української Народної Республіки».
Цікавий для характеристики стихійної селянської непокори ще й такий документ. Зведення про становище в Кагарлицькій волості (обл. іст. архів):
«Потрібна широка агітація і посилка літератури, щоб розвіяти дух зеленівщини, що панує там скрізь».
«Ревком вирішив, що коли селяни і надалі ставитимуться байдуже до влади, то ревком чинитиме як диктатор і звернеться по допомогу до вищої влади. Але ще раз звертаємося з пропозицією до селян озброїтися для боротьби з бандитизмом і нищенням лісів».
«...селяни зовсім не хотять підтримувати владу, ...ревком вдається до вищої влади з проханням надати озброєну силу, без котрої ревком не спроможен виконувати свої обов'язки».
Мабуть, така озброєна сила була надана, бо слідуючий запис — уже російською мовою.
* * *
На грунті стихійних бунтів повсюдно організовуються і діють повстанські загони.
Отамани, що їх очолюють, різні. Тут і кольорові: Зелений, Чорний; і страхітливі: Трепет, Сокира, Магомет; і лагідно-ніжні: Ромашка, Ангел. А ще: отаман Орлик. 25 піших, 5 кінних. Бородянська волость. Отаман Хвостенко. Від 25 до ЗО чоловік, з'єднався з бандою Голубенка, 10 -15 чоловік. Район – Бородянська волость. Отаман Голокопитенко. 18 кінних, 17 піших, кулемет «Шоша». Макарівська волость. Отаман Підкова. 15 – 20 чоловік. Район Безрадичі – Обухів.
І далі, і далі...
А одна з банд на Чернігівщині носила назву «Добрий вечір». Не позбавлені гумору були хлопці.
Поруч з невеликими за кількістю загонами діяли цілі повстанські армії: Махна, Григор'єва, Тютюнника, загони Струка, Волинця,– котрі налічували тисячі і десятки тисяч чоловік. Діяли вони активно й жорстко. Розстрілювали ревкомівців і комуністів. Знищували продзагони. Накладали контрибуцію на євреїв. Проводили мобілізацію у своє військо. Перехоплювали валки з хлібом та баржі, грабували мануфактури.
Із зведень відділу зв'язку та інформації ЦК КП(б)У.
«...грабят мануфактуру по приказу Григорьева, и потом Григорьев, разъезжая на лошади по деревням, раздает бесплатно крестьянам» (партархів при ЦК КПУ).
Крім того, повстанці розбирали залізниці, руйнували зв'язок Києва з фронтом (згадаймо, що в цей час більшовики відбивали наступ і Денікіна, і Петлюри).
Серед таких великих повстанських з'єднань була і Дніпровська дивізія отамана Зеленого.
Та головне завдання більшовицької влади - не допустити, щоб всеросійська революція задихнулась в лещатах голоду. Для цього потрібен був хліб, м'ясо, цукор, а для Червоної Армії - ще й нове поповнення в живій силі.
«Перший революційний обов'язок кожного громадянина України, - казав Ленін у березні 1919 року, - допомогти Півночі». (Ленін В. І. Твори, т. 29).
Щоб виконати цей обов'язок, більшовики виявляють чудеса героїзму і шалену впертість. В села Київщини відправляються один за одним продзагони, каральні загони, окремі комісари. Новоствореним сільським і волосним Радам доводяться завдання по здачі продуктів, а де Ради проявляють м'якотілість - розпускаються і на їх місці створюються більш рішучі органи диктатури - ревкоми.
"Весьма срочно, по военной надобности. председателю сельисполкома... телеграмма. Настоящим предлагаю вам под страхом самой строгой ответственности собрать за плату на месте сдедующее количество продуктов для отряда: капусты три пуда, картофеля десять пудов. Собранные продукты на крестьянских подводах доставить в...» (Зведення по Київській губернії, обл. іст. архів).
До речі, про плату: платили селянинові за пуд жита 44 крб., на ринку пуд жита коштував 2500 крб.
Забиті ж селяни ніяк не хотіли в цих діях угледіти своє світле майбутнє - і опиралися.
"Киевский уезд по преимуществу кулацкий. В большинстве Советов и селькомитетов сидят кулаки. Постановление: 1. Принять меры по отношению к кулачеству и переизбранию селькомитетов». (Із доповіді Косіора на засіданні Київського губкому КП(б)У, партархів обкому КПУ).
"Продорганы оказываются почти бессильными добыть продукты не только для вывоза в достаточном количестве в Россию, но и да же для местного прокормления рабочего населення. ...Крестьяне... отказываются продавать продукты за деньги, требуя необходимые им предметы. ...Вся надежда возлагается сейчас на продармию, к организации коей уже приступлено» (Телеграма Бюро Української Печаті (БУП) до Леніна, Республіканський архів).
Я не торкаюсь у цій статті соціальної політики більшовиків, їхні ідеї всезагального братства трудящих і вільного труда були привабливими і для українських революціонерів - недаремно всі вони називали себе соціалістами. Але, не маючи часу на втілення своїх ідей, більшовики продовжили те, що почали німці, - викачування з України продуктів і сировини. На з'їзді військкомів Київської губернії так характеризувались причини масових селянських заворушень:
"а) преступная работа командируемых с мандатами на местах;
б) бесчинства и недопустимое поведение продовольственных отрядов;
в) негодность политики твердых цен;
г) нецелесообразность забирания силой хлеба у крестьян".
(Партархів Інституту історії колишньої Компартії України).
Грабіж сіл, учинений більшовицькою владою, - головна, проте не єдина причина повстань на Україні. Гостро постало також національне питання. Російські революціонери оригінально трактували історію - ніколи не було і бути не може самостійної України. Тому все, що діється в Малоросії, - то лише витребеньки групки осіб, котрі рвуться до влади. Такий підхід привів до розриву з Москвою українських демократичних партій (соціал-демократи, соціал-революціонери та ін.) а чимало партійних лідерів стали на чолі повстанських загонів.
Ідея самостійної України була популярною і в народі.
Зате абсолютно непопулярною була ідея комуни. БУП в телеграмах Леніну повідомляло, що селяни не підтримують комуни, що проводиться шалена антикомуністична агітація на місцях. По селах ходять чутки, що є більшовики, котрі за волю, і є комуністи, котрі проти волі і за комуну; так, мовляв, на Україні більшовиків нема, одні комуністи.
"Настроение определенно за Советы, но против коммуны", - знаходимо у зведенні відділу зв'язку ЦК КП(б)У.
І хоч відомий більшовик Косіор пробував пояснити це з точки зору теорії марксизму ("Здесь, на Украине, мы не имеем пролетарского элемента"), однак антикомуністичні настрої панували не тільки серед селян.
"7-8 мая 1919 года. К повстанцам на Куреневке присоединились рабочие 24 заводов из 35. Общее настроение Киева рабочего далеко не коммунистическое, ведется широкая агитация под лозунгом: "бей жидов и коммунистов". (Там же).
До речі, антисемітизм був одним із стержнів агітації та дій повстанських загонів. Єврейські погроми - повсюдно, єврейське питання - одне з найболючіших. Є свідчення про єврейські погроми, вчинені отаманами Струком, Волинцем та іншими.
Разом з тим - для об'єктивності - із протоколу засідання Київського міськкому компартії:
"Наши центры организаций на местах все из местного элемента, следовательно, из еврейского элемента". І також:
"В Умани... целые отряды, набранные из еврейских рабочих, направляются в деревню для подавления восстаний крестьян".
А вже звинувачувати Зеленого в тому, що політику більшовиків на Україні проводили в життя не лише українці, мабуть, немає підстав.
Ставлення населення до влади визначалося також моральним лицем комуністів. Ніскільки не применшуючи їхньої відданості ідеї, хочу навести зворотні факти, котрі в значній мірі живили антикомуністичні настрої.
"4 августа 1919 года. Начальнику гарнизона.
Рапорт.
Доношу, что за время дежурства, в 5 часов ЗО минут комиссар Киевской городской телефонной сети донес, что какой-то член Чрезвычайной Комиссии буйствует в конторе. Было поручено... установить личность буйствующего, и он оказался председателем Г. Ч. К. Тов. Дехтяренко грозил телефонисткам расстрелом и был в нетрезвом виде. Обезоружить тов. Дехтяренко не представлялось возможным, и ушел он из конторы по собственному побуждению. Комендант Немцев».
У зведеннях по Київському повіту читаємо:
«Прибывший отряд милиции производил бесчинства, убивая и грабя население».
«Председатель сельского схода села Пархомовка Александр Клочак заявил на сходе села, что лучше царь, чем Советская власть».
«...во время налета банд военкомат во главе с военкомом был пьян и способствовал панике».
Крім того, сама діяльність ЧК, котра спиралась не на закон, а на «революційну правосвідомість» і «революційне чуття», викликала відповідну реакцію.
«19 июня. Екатеринослав. Резолюция собрания рабочих трубопрокатных заводов... Признать решение Совета о мобилизации приемлемым лишь тогда, когда будут... упразднены ЧК, учреждены гласные народние суды, установлен контроль над комиссарами и проведена в жизнь свобода слова, печати, союзов и т. д.».
Розміри статті не дають можливості ширше розкрити ситуацію на Україні в 1918— 1919 роках, але й фрагментарний перелік фактів, на мою думку, пояснює, чому у нас появилися «банди».
Наведені нижче витяги з документів показують масштаб «бандитизму». Із фондів партархіву при ЦК КПУ та обласного партархіву:
«...Между Фастовом и Васильковом орудует банда в 800 человек. Население на стороне банды, резко антисемитское».
«Белая Церковь. Оперирует банда... в 400—600 человек».
«Фастов. ...настроение анатисоветское, крестьяне имеют оружие».
«...Бородянка. Благодаря бесчинствам, творимым проезжающими красноармейскими частями, настроение против Красной Армии».
«...Васильков. ...Восстали деревни Тростинки, Ольшанки, Васильевки, Ксаверовки и Глевахи. Набралось всего три с половиной тисячи. Лозунг их: «Долой иноземное засилье, коммуну и жидов». Такая агитация велась долго и устно и путем разбрасывания прокламаций».
«...Беличи. Привезено 7 возов винтовок.Настроение погромное».
«...Каневский уезд. Из 20 волостей только в 13 Советская власть, остальные заняты повстанцами».
Із телеграм БУП Леніну:
«ЗО. 7. 1919. ...Частях расположенных Киеве дезиртирство настроение антикоммунистическое, антисоветское.
31. 8. 1919. ...Районе Киева расклеены украинским языком печатные прокламации главной войсковой Рады повстанческого войска призывающие восстанию».
Для прикладу хочу навести одну з прокламацій.
«До селян Київщини.
Надійшов час, брате, коли треба тебе застерегти від біди в тяжку для тебе годину. Скінчились жнива, хліб, звезений до клуні, молотити треба, але не дають засипати в комори. Нова навала різного зброду гуляк, ледащих, злодюг, розбишак і другого сміття під керівництвом тієї паршивої комуни жидовської, які обіцяли вам добро, забирають посліднє, що ще вдержалось від грабежу. ...Роздивіться, що робиться навколо. Вони забирають від тебе не тільки хліб, но і твоїх синів, яких відправляють на фронт битися з нашими ж братами, які під керівництвом голови отамана Петлюри ідуть визволяти нас від паршивої жидви і комуни. От що, брате, робиться, а ти спиш. Встань, розверни свої могутні плечі і скажи: «Звідкіля ти, москалю, і ти, проклятий жиде, прийшов нас грабити?»... Встанем всі, як один, до зброї і скажемо: «Геть з України, прокляте сміття!» Не давай їм своїх синів..., шли до нас чесних повстанців. Час визволення настав нашого краю. Всі до повстанської армії Київщини! Слава Україні, Петлюрі слава!
Командуючий Київською повстанською округою полковник Струк.
Печать: «Головний штаб повстанських військ Київщини».
Герб Української Народної Республіки».
Цікавий для характеристики стихійної селянської непокори ще й такий документ. Зведення про становище в Кагарлицькій волості (обл. іст. архів):
«Потрібна широка агітація і посилка літератури, щоб розвіяти дух зеленівщини, що панує там скрізь».
«Ревком вирішив, що коли селяни і надалі ставитимуться байдуже до влади, то ревком чинитиме як диктатор і звернеться по допомогу до вищої влади. Але ще раз звертаємося з пропозицією до селян озброїтися для боротьби з бандитизмом і нищенням лісів».
«...селяни зовсім не хотять підтримувати владу, ...ревком вдається до вищої влади з проханням надати озброєну силу, без котрої ревком не спроможен виконувати свої обов'язки».
Мабуть, така озброєна сила була надана, бо слідуючий запис — уже російською мовою.
* * *
На грунті стихійних бунтів повсюдно організовуються і діють повстанські загони.
Отамани, що їх очолюють, різні. Тут і кольорові: Зелений, Чорний; і страхітливі: Трепет, Сокира, Магомет; і лагідно-ніжні: Ромашка, Ангел. А ще: отаман Орлик. 25 піших, 5 кінних. Бородянська волость. Отаман Хвостенко. Від 25 до ЗО чоловік, з'єднався з бандою Голубенка, 10 -15 чоловік. Район – Бородянська волость. Отаман Голокопитенко. 18 кінних, 17 піших, кулемет «Шоша». Макарівська волость. Отаман Підкова. 15 – 20 чоловік. Район Безрадичі – Обухів.
І далі, і далі...
А одна з банд на Чернігівщині носила назву «Добрий вечір». Не позбавлені гумору були хлопці.
Поруч з невеликими за кількістю загонами діяли цілі повстанські армії: Махна, Григор'єва, Тютюнника, загони Струка, Волинця,– котрі налічували тисячі і десятки тисяч чоловік. Діяли вони активно й жорстко. Розстрілювали ревкомівців і комуністів. Знищували продзагони. Накладали контрибуцію на євреїв. Проводили мобілізацію у своє військо. Перехоплювали валки з хлібом та баржі, грабували мануфактури.
Із зведень відділу зв'язку та інформації ЦК КП(б)У.
«...грабят мануфактуру по приказу Григорьева, и потом Григорьев, разъезжая на лошади по деревням, раздает бесплатно крестьянам» (партархів при ЦК КПУ).
Крім того, повстанці розбирали залізниці, руйнували зв'язок Києва з фронтом (згадаймо, що в цей час більшовики відбивали наступ і Денікіна, і Петлюри).
Серед таких великих повстанських з'єднань була і Дніпровська дивізія отамана Зеленого.
На жаль, зібрати нині достовірні факти з біографії Данила Терпила (Зеленого) вкрай важко. Правда, яку відкриває нам цей період історії, настільки болюча і неоднозначна, що навіть тепер ще не всі архівні документи доступні для вільного користування. А свідків тих далеких подій залишилося зовсім мало.
Тому доводиться користуватися віддаленими спогадами та переказами. Однак і вони доносять до нас колорит епохи, малюють образ напівлегендарного отамана...
Данило Терпило народився десь на початку дев'яностих років минулого століття в селі Трипілля на Київщині. Село на той час було значним торговим і промисловим центром в окрузі. Там діяли чавунно-ливарний і механічний заводи, лісопильня, було два водяні млини, 28 вітряків, 8 кузень. Проживало там на початку століття 5711 чоловік (на 1981 рік - 3921). З 1049 господарств лише 218 мали менше одної десятини землі. 50 сімей займалися ткацтвом, 20 – шевством, 15 – бондарством... Не дивно, що саме це село опинилося в центрі боротьби проти комун і більшовизму.
Отож, звернемося до спогадів жителів Трипілля, Щоправда, жоден з них не захотів, щоб у статті згадувалося його прізвище, – та не нам їх судити за це.
Жителі розповідають.
«Батько Данила, Ілько, мав землі, що з неї пшениці – тільки устілки постелить.
І бідував би до кінця свого віку, аби не дав притулку відставному солдату Ільїну.. Ільїн же відслужив 25 років у царя і тинявся по світу, не мав ні сім'ї, ні домівки. А Ілько його пожалів і пустив до себе. За те навчив його солдат столярському ділу. Від нього навчився Ілько робить не тільки вікна та двері, а навіть обрамлення для вікон. Із столярства й жив.
Сім'я в нього була – п'ять синів та п'ять дочок. Старший син, Савка, помер ще до революції. Другий, Гордій, возив пошту з навколишніх сіл в Обухів. До столярного діла був невдалий, любив заглянуть у чарку. Так і коней колись утопив у болоті, п'яний. Як Ілько постарів та осліп, то доживав коло Гордія віка.
Третій – Грицько. У цього були золоті руки. Робив людям столярку і гроші мав. У 1937-му дали йому за бандитизм десять років, потім лист був з Башкирі, що вертається додому, та так і не вернувся. Добрий столяр був і четвертий, Опанас. Хата в нього згоріла, жив із сім'єю в погребі, поки й смерть свою там знайшов – учадів від диму.
А п'ятий з синів, Данило,– він же і є ЗЕЛЕНИЙ. Тоже добрий столяр був.
Всі дочки заміжні, всі сини, крім Данила, жонаті. Рід їх і досі живе в Трипіллі».
«Горілки Зелений не пив. Столяр був хороший, як і батько його. Закінчив церковно-приходську школу. Може, й ще де учився, не знаю. Багато читав і вчився самотужки».
«У нас, у Трипіллі, комерцією займались одні євреї, їх жив у нас цілий виселок. Так Зелений дружбу водив з їх синами. Книги в них брав, і заборонені всякі. Збирались вони з хлопцями - літом по ярах, а зимою в когось у хаті і читали ті книги. А піп Іван видав їх поліції, це було в 1910 році. Данило впертий був, нікого не виказав, то йому й пропечатали висилку в Архангельськ. А було йому тоді, мабуть, років вісімнадцять».
«У першу світову Зелений був на фронті. Додому прийшов чи в 17-му, чи в 18 році. А в селі не був років з десять. То в засланні був, а то на фронті. Фотографія десь була: він саме з армії вернувся, в шинелі, але без знаків разлічія. Кажуть, що він був писарем. Ну, ясно, грамотний був. Ще одна фотографія була: якраз Зелений з охоти прийшов, на поясі качки висять. Але вже ті фотографії, мабуть, пропали. Знаєш, яке время було. За ту фотографію можна було далеко опиниться».
«Так би сказать, з фронту він прийшов не з пустими руками. Пару коней привів, та ще й з возом, воєнний віз. Тоді всі ліс рубали, ліси нічиї стали. То й він їздив з батьком у Гощів, під Таценками, рубав ліс і столярував».
«Зелений був нежонатий. А дівчата його любили, бо був він дуже гарний лицем, очі такі веселі. Відчайдушний був, нікого не боявся. Сам чорнявий, а вуса рижі».
«Зелений був середнього росту, кремезний, чорнявий. Як здоровкався та руку кому здавить — не витримували, сильний був. Ходив швидко».
«У Зеленого любов була з учительшою. Шура її, кажись, звали. Тут жила, у Трипіллі. Чоловік її служив у царській армії. А як вернувся, то саме в той день комсомольці наступали. Йому сусіди як сказали, що до Шури Зелений ходить, він і в хату не заходив. Пішов до комсомольців, хотів з ними на Зеленого йти. Але над мостом через Красну розірвався снаряд і чоловіка Шуриного вбило. А Шура з Зеленим так до кінця й була, аж поки й Зеленого вбили».
«Одного разу Зелений прийшов до мого дядька. Сиділи, обідали. Коли це у двір зайшла гетьманська поліція. Зелений сховався у клуні. Учепився за бантину і висів так. Поліцаї все перерили і не вірять - бачили, як у двір заходив, а тут наче крізь землю провалився. Так і пішли. Тоді дядько погукав Зеленого і той упав, бо зомліли руки. Убився б, клуня ж висока, аби не купа проса, куди він упав».
«Як вернувся Зелений з фронту, то була саме гетьманщина. У Трипіллі, у Ржищеві, в Григорівці – скрізь стояла поліція гетьмана, гайдамаки і німці. Одного разу погукали Зеленого в поліцію, бо побачили, що він чимось не тим займається: люди якісь до нього ходять, то він десь по лісах бродить. Як погукали, то Зелений відповів: «Добре, ждіть, прийду». А сам зібрав хлопців - брати його та товариші давнішні -– і прийшов. Побив їх, ще багачів декотрих побив і став править у селі. Убитих потопив у р. Красній.
Тоді з хлопцями подалися до Ржищева, там поколошкали куркулів. А під Кагарликом потрапили в засаду. Дванадцять чоловік з Трипілля там убили. Батько мій як узнав про це, то, й каже: «Догралися». Великий похорон був у селі».
«Коли Зелений зайшов у Кагарлик, то провів там сходку. Оратор він був сильний, бачив наперед, що буде. Казав: «Скрутять вас комуністи в баранячий ріг, а ви сидите!» Тим часом кагарлицький отаман Дьяков напав на зеленівців, бо ті почали грабувать, і зав'язалась бійка. І пронісся крик: «Зеленого вбили!». А то вбили когось іншого, бо Зелений, як почалося все це, швидко переодягнувся в другу одежу, щоб його не впізнали, і так остався живий. А вбили тоді трипільців дванадцять чоловік».
«Як розбив Зелений гетьманців у Трипіллі, то того ж дня пішов на Григорівку, там було багато німців. Розбив їх і вернувся в Трипілля. Мені тоді було десять років. Пам'ятаю, як зустрічали Зеленого. Учителька вивела нас на вулицю, дала в руки жовто-блакитні прапорці, сама зробила з паперу. (Так і проситься думка – а чи не Шурою звали вчительку? — М. К.). Люди па вулицю повиходили, піп був, служив молебінь. Зелений їхав на коні, а інші йшли за ним пішки».
«Оголосив Зелений по селах мобілізацію. Стали сходитись у Трипілля. У нас у хаті теж ночували, спали покотом на долівці. А ще памятаю, як підводи в село приїхали. Ми малі були, крутилися там, поки не видивились – то гвинтівки були. Казали, що то їх Зеленому Петлюра прислав. А як зібрав Зелений силу, то пішов на Київ, на гетьмана».
Так бачилися події тим, кому було по 10-12 років.
Існує ряд версій, чому Данило Терпило взяв собі кличку «Зелений». Одні кажуть: тому що носив зелену солдатську шинель. Інші заперечують це, розповідаючи, що ім'я його походить від гори Зеленої, котра на околиці Обухова. Мовляв, там збиралися його загони. Ще інші виводять слово «Зелений» від «молодий». Кажуть, цю кличку дав Терпилові сам Петлюра, адже проти Петлюри Терпило був ще «молодий і зелений".
Проте більш достовірною здається думка, що ім'я собі Терпило вибрав у противагу "білим» і «червоним», підкреслюючи свою незалежність, та ще й з гумором.
Без сумніву, Данило Терпило був знаний в окрузі задовго до 1919-го. Заслання, фронт, а також численні родичі й друзі у такому великому і своєрідному селі, як Трипілля, сприяли росту його авторитету. Та й чоловік він був неабиякий – розумний, сміливий і удачливий. До таких завжди горнуться люди.
Маємо згадку про це і в документах. На Трудовому конгресі, зібраному Директорією, «уже тогда выделялся среди других левых украинских эсеров трипольский их лидер, бывший писарь Зеленый», – пише у своїх спогадах М. Скрипник.
* * *
Ситуація напередодні 1919 року була вкрай складна.Німці разом з гетьманом Скоропадським добували на Україні останні дні. Але в таборі противників Скоропадського були люди з різними, а часом і протилежними поглядами: тут і більшовики, і Директорія (серед якої теж не було єдності), і місцеві повстанські загони з невизначеною політичною орієнтацією. Важко розгледіти політичні симпатії Зеленого на той час. Тому нелегко зрозуміти й події, котрі передували боротьбі Зеленого з комуністами.
Факти ж свідчать, що в грудні 1918 року об'єднані загони з сіл Трипілля, Долини, Щербанівки, Черняхова, Антонівки, Гусачівки, Григорівки, Матяшівки і Слобідки взяли штурмом Григорівський цукровий завод, вибивши звідти німців. На чолі загонів стояли Зелений і григорівський більшовик П. Христич. Щоправда, останній безпосередньої участі в подіях не брав, бо напередодні був заарештований німцями. Потім повстанці пішли на Київ, звідки вже тікав Скоропадський. Незабаром у Київ вступили війська Директорії під командуванням С. Петлюри.
Петлюра зустрівся з керівниками повсталих і запропонував їм влитися в армію Директорії. Виконуючи наказ Петлюри, Зелений з частиною загонів пішов на фронт. У плани ж Христича це явно не входило. Разом з рештою повстанців він повернувся у Григорівку, де створив більшовицький ревком, провів два селянські з'їзди і продовжив формування військового з'єднання, яке дістало назву «Дніпровська дивізія».
Незабаром з фронту повертається Зелений. Порозумівшись із Христичем, вони об'єднують свої сили і ділять владу: Христич очолив ревком, а Зелений стає командиром Дніпровської дивізії.
Тепер виникає конфлікт між більшовицьким ревкомом і Директорією. Щоб утвердити свою владу, Петлюра посилає на Обухівщину війська. Христич утік із Григорівни в Трипілля, а Дніпровська дивізія була розпущена. Як поводився у цій круговерті Зелений? В чому не зійшовся і чи не зійшовся з Петлюрою? На ці питання поки що не знайшов відповіді.
Тим часом Петлюрі стає не до Христича.Почався наступ більшовицьких військ Антонова-Овсієнка. Армія Петлюри змушена була залишити Київ. А на півдні Київщини формуються тепер два загони: Христича в Ржищеві і Зеленого в Трипіллі. Зберігаючи між собою нейтралітет, вони, проте, вже не являють одного цілого.
Після взяття Києва більшовиками загін Христича влився в Червону Армію. Зелений же зайняв вичікувальну позицію, аж поки Антонов-Овсієнко не запропонував йому підкоритися більшовицькій владі. Умови здалися Зеленому неприйнятливими, і він "почав посилено сколочувати і озброювати свою власну банду» (С. Омельченко. «Від давнини до сучасності». Газета «Зоря Жовтня», 1983 рік).
Із спогадів жителів:
«Збираючи загін, Зелений зупиняв солдат, котрі верталися з фронту, і силою заставляв служити в нього. Добував, де міг, зброю, коней».
«Прийшов Зелений до мого батька. Брат батьків, нежонатий, уже був у Зеленого, тепер Зелений агітував і батька - за вільну Україну, проти жидів і руських. Батько полаявся з ним, угрів його пужалном, і Зелений пішов ні з чим».
«За що воював Зелений? Ти не вір тому, що пишуть про нього, мов бандит був. Зелений був за вільну Україну, хотів, щоб ми вільними були».
«Зелений командував тут над усією округою. Нікого не признавав. Ні білих, ні красних. Ревком побив і по хліб з Києва не пускав. А в яке село приїдуть хліб забирать, то люди зразу до Зеленого, в Трипілля. Боялися всі його».
В березні 1919 року Зелений був оголошений поза законом. Постанова Ради Народних Комісарів УРСР 25 березня 1919 року:
«В районе Василькова Киевской губернии именующий себя членом партии незалежных социал-демократов Зеленый организовал шайку грабителей и насильников, которые терроризируют местное население, производя расстрелы и ведя человеконенавистническую пропаганду против евреев. За мятеж против Рабоче-Крестьянского правительства и нарушение государственного порядка, выразившегося в насилии и грабежах мирного населения, грабитель и насильник Зеленый объявляется вне закона.
Председатель Совнаркома X. Раковский. Наркомвоен Подвойский».
* * *
Сили в Зеленого були значні. В архівних документах згадуються його сотники, дивізіонний суддя. Помічник Зеленого – Підква – очолював комендантську роту. Жителі згадують, що був у нього і командир флоту. (Обладнав Зелений захоплений пасажирський пароплав, обставивши борти мішками з піском, назвав корабель «Шарлотта» – це і був його флот).
Про значний розмах повстання свідчать і телеграми БУП Леніну:
«Зеленовцы осмелели, собираются обложить Киев. Бандиты усиливают свои конные части, направляют разведки для выбора удобных позиций, разведки проникают в город».
«Силы его исчисляются 4000, конница 1800».
«...Противник располагает шестью орудиями».
Н. І. Супруненко в книзі «Очерки истории гражданской войны...» пише, що у Зеленого було 12000 чоловік – на травень 1919 року.
Начальник Деміївського укріпрайону В. Галчинський згадує: Зелений мав ЗО-40 кулеметів і 2 гармати.
Скрипник взагалі говорить про десятки тисяч чоловік.
Очевидно, Зелений мав якийсь постійний загін, котрий був серцевиною його дивізії. Та основні сили складалися з місцевих селян, які в разі потреби збиралися в умовленому місці. Для поповнення свого війська Зелений проводив мобілізації, часто силою.
Що ж до території, то повстанці контролювали Обухів, Ржищів, Кагарлик, Богуслав, Миронівку, Васильків, були в Переяславі, під Таращею та Уманню.
Між «бандами» існував зв'язок, що робило їх ще більш небезпечними для більшовицької влади.
Із телеграм БУП Леніну (Республіканський архів):
«Установлено: повстанчество ооганизовано Директорией еще до оставления Киева по определенному плану, проводимому в жизнь. Главари банд петлюровские офицеры».
«Установлено: что штаб Тютюнника был главным «Революционным повстанческим штабом», дававшим все директивы Григорьеву, Ангелу, Зеленому, Струку, Волынцу и прочим главарям банд».
«...действия банд имеют строгую организацию. ...корпуса Зеленого, Григорьева, Тютюнника связаны с Петлюрой, именуются армией Украинской Радянской Социалистической Республики».
Цікавим для характеристики повстання Зеленого є документ, складений співробітником розвідвідділу Київського окрвоєнкомату. Він доповідав:
«Выехал я из Києва 12 апреля и вернулся 19 апреля сего года. Путь следования: Переяслав, с. Трахтемирово, с. В.Букрин, с. Ходоров, г. Ржищев, с. Гусинцы, с. Яшники, с. Подсенное (як бачимо, більшовицький розвідник Обухів і Трипілля обминув по тому боці Дніпра. - М. К.) ...могу сообщить следующее: 1. В Трахтемирове, В.Букрине, Фактически существует Советская власть. 2. В с. Ходоров что-то среднее: власть – местная охрана. 3. В Ржищеве и Гусинцах находятся зеленовцы.
Главные силы Зеленого находятся в Триполье. Общая численность всех сил, преданных Зеленому, достигает, по словам коммунистов из Ржищева, до 800 человек. В городе Ржищеве их около 70-80 человек, которые уже разъезжают и по уезду. У Зеленого было 4 орудия, одно пришло в негодность, 2 неисправных, а относительно третьего не знаю. Количество винтовок точно выяснить не удалось, но казаки все идут по городу при винтовках. Пулеметов у них много, не менее 30-ти. У них есть и человек 80 всадников.
Казаки зеленовцев в большинстве производят впечатление форменных бандитов, главная цель которых нажиться. Например: когда мы с товарищем шли из с. Ходоров, то на дороге встретили одного электромонтера, возвращающегося из Киева в родное село. Пока мы с ним беседовали, подъехала повозка с 8 вооруженными казаками. Казаки нас обыскали, смотрели документы. У электромонтера нашли палатку, которую хотели забрать как казенную вещь, другому понравились часы. Когда мы стали говорить: «Что вы, товарищи, делаете, ведь этим поступком только позорите себя», они замялись и ничего не взяли.
В первые дни господства зеленовцев, по словам крестьян и товарищей по партии, казаки грабили население, забирая все, что им понравится. Но после неудачи в с. Кагарлык, где крестьяне не признали власть зеленовцев, вооружились, кто чем попало, избили и прогнали зеленовцев, Зеленый отдал строгий приказ – не трогать крестьян, умалчивая совершенно о евреях. На еврейское население города Ржищева было наложено 20 тыс. рублей контрибуции и 300 пар сапог. Обыски – зто обыденное явление, во время которого казаки проводят «реквизиции». Зеленим была объявлена мобилизация всех мужчин в возрасте от 18 до 45 лет, которая прошла слабо. Явившиеся хотели устроить еврейский погром, но когда получили приказ отправиться на фронт, то все разбежались по домам. Местное население терроризировано. Крестьяне сочувствуют зеленовцам ввиду того, что их пугает коммуна. «Я буду рабить, а другой лежать — и из одного котла с ним есть, хай они сдохнут со своей коммуной — вот подлинные слова крестьян.
...Вобщем, крестьяне признают ту власть, которая укрепилась на местах, все стоят за Советскую власть (Зеленый тоже стоит за Советы), и никто не признает коммуны.
О том, какого рода агитация ведется противником, лучше всего судить по прилагаемым при сем двум прокламациям. (На жаль, прокламацій «при сем» в архіві не виявилось.– М. К.).
Из беседы с начальником гарнизона м. Ржищева, который нас арестовал и прямо заявил: «Я, товарищи, прекрасно вижу, зачем вы сюда пришли, и знаю, кто вы такие», – мы узнали, что зеленовцы стоят за Советы, что они «незалежны» большевики, что украинцы не могут равнодушно смотреть, как русские-завоеватели, называющие себя коммунистами, везде насаживают своих комиссаров и «жидов», что последние захватили всю власть в свои руки, что в стране с 80% украинского населення у власти должны быть главным образом украинцы, а не жиды, великороссы, и латыши, что украинцы сами сумеют организовать власть без русских и что они скорее пригласят союзников, чтобы при их помощи добиться самостийной Украины, чем подчинятся российским и жидовским комиссарам.
Когда к ним подошел человек, только что приехавший из Киева и сообщивший, что в Куреневке коммунистами расстреляно 500 человек, начальник гарнизона нам говорит: «Вот видите, в ответ на это мы могли бы вас сейчас же расстрелять, но этого я не сделаю...идите с Богом». На мой вопрос, почему он не идет в контакте с коммунистами, он ответил, что ими были приняты все меры для мирного разрешения конфликта, но Антонов (Антонов-Овсієнко. - М. К.) поставил им такие условия, которых они, как украинцы, не могут принять.
...Недалеко от Ржищева находится ЗО барж, груженных солью, углем и железом. Уже приступили к распределению соли среди крестьян.
В Ржищеве ожидают прибытия Зеленого, который предполагает объявить там всеобщую мобилизацию.
19 апреля 1919 года. г. Киев. Завразведотделом (подпись)».
(Компартархів).
Активні дії Зеленого припадають на період з березня по липень 1919 року. Узагальнивши дані з «Історії міст і сіл України», маємо таку хронологію подій:
Березень – квітень.
Зелений вимагає двохмільйонної контрибуції з населення Кагарлика. Зазнає в Кагарлику поразки від місцевого населення.
Велике повстання проти більшовиків на Куренівці. Є дані, що в підготовці повстання брали участь і люди Зеленого. Повстання придушено.
З 25 на 26 березня – заколот селян у Василькові. Селяни розстріляли активістів, які допомагали Червоній Армії збирати продовольство. 27 березня червоноармійський загін придушив повстання. Проте 4 квітня Васильків узяв Зелений, прийшовши на допомогу повсталим. Було вбито 60 червоноармійців, розстріляно ревком. 9 квітня червоні вибили Зеленого з Василькова.
Загони Зеленого зайняли Богуслав.
Загони Зеленого зайняли Миронівку. Розібрали залізничну колію на Білу Церкву.
Зелений зв'язується з іншими загонами, що діяли в районі Києва, і виношує задум наступу на Київ.
Оперативне зведення від 26 квітня 1919 року (компартархів).
«...От захваченного пленного банды Струка выяснено, что банды при поддержке Петлюры и Зеленого на днях пойдут на Киев. К банде явилось десять делегатов Зеленого, которые были встречены Струком с оркестром. Зеленый выслал Струку 600 человек в Горностайполе. У Струка имеется 3 роты, 5 пулеметов и кавалерия. Наступление Струк начнет на трех пароходах, сейчас банды его находятся в Чернобыле».
Квітень – травень.
В зв'язку з діями банди Зеленого в Києві оголошено військове становище. Проти Зеленого посланий інтернаціональний полк (командир – угорець Рудольф Фекете), батальйон Київського повітвійськкомату, Дніпровська флотилія та інші військові частини. Розпочинається перший з трьох походів більшовиків на Зеленого.
З оперативних зведень (компартархів):
«26 апреля. Начатое нашими войсками наступление против Зеленого успешно продолжается. Зеленый заключен между Ржищевом и Трипольем. Нашими частями взята Германовка. ...наши части, заняв Ходоров, двигаются на Ржищев».
«27 апреля. Противник с превосходящими силами повел наступление и занял Германовку, Обухов. Наши части отступают по направлению к Василькову. Силы Зеленого в этом районе по некоторым сведениям достигают до 8000 человек».
«30 апреля. Вниз по Днепру послан вооруженный буксир «Курьер», взяв с собой зажигательные снаряды, в район Триполья. В 7 часов 30 минут утра для связи послан карательный теплоход «Тарас Бульба». ...Банды Зеленого занимают в настоящее время район Ржищева, Триполья, Обухова, Германовки, Кагарлика. Банды Зеленого находятся около линии железнодорожного полотна в селах Синява, Салиха, Карапыши».
«2 мая. Для уничтожения главной базы Зеленого послана сотня интернационального полка. Ржищев занят нашими войсками.
...Плюты (село біля Обухова. – М.К.) от последнего обстрела нашей артиллерии сильно пострадали. В Триполье два снаряда попали в школу, три – в церковь,несколько в отдельные дома, которые сожжены. ...население не говорит точных сведений о противнике».
Жителі розповідають:
«Підійшов корабель під берег і почав бити з гармат по селу. Не знаю, чи хоч по одному зеленівцю тими снарядами попало, а по людях попало. Багато хат згоріло. Ми в льоху сиділи. А сусідка наша вискочила з льоху хату тушить, так її снарядом і вбило».
«Дід мій розказував. У Зеленого гармата на кручі стояла, а стрілять з неї ніхто не вмів. От вони діда мого на кручу і потягнули, бо він у царській армії пушкарем був. Дід каже: «То вона ж у вас без прицілу!» А вони: «Стріляй!» То дід у дуло прицілився на корабель і вистрілив. І попав. Його тоді сам Зелений по плечу поплескав і похвалив».
Кілька днів тривали вперті бої. Здавалося, із Зеленим покінчено: Ржищів, Трипілля, навколишні села зайняли більшовики. Дивізія Зеленого розбіглася по домівках. Сам отаман на якийсь час зник з Обухівщини. В окрузі встановлюється Радянська влада, створюються ревкоми. Та ненадовго.
Червень.
Із оперативних зведень (компартархів):
«...В Германовской, Обуховской и Черняховской волостях восстание. Милиция вынуждена эвакуироваться в Киев. В с. Стайки появились агенты Зеленого, которые ведут антисемитскую пропаганду и совместное наступление с григорьевцами на м. Черняхов и Триполье. ...пунктом сбора бандитов назначен Ржищев».
Скоро Зелений знову з'являється в Трипіллі. Він укріплює свою владу в навколишніх селах, не пускає до Києва баржі з хлібом, переслідує і вбиває продармійців. Зростає його популярність.
Із спогадів жителів:
«Я Зеленого не бачив. Але стояв він у нашому селі. Пам'ятаю, кінь у нас по вулиці бігав одв'язаний. Гарний такий кінь, білий, а в гриву стрічки кольорові вплетені. То батько приказував, щоб ніхто того коня не трогав, бо то кінь Зеленого» (с. Халеп'я Обух. р-ну).
«А я Зеленого бачила. Ото по тій дорозі, що з Ржищева веде, він їхав. Їде, значить, автомобіль, тільки не сам їде, а коні його тягнуть. Поламався, мабуть. То казали, що в тому автомобілі Зелений їхав» (с. Яблунівка Кагарлицького району).
«Красні як прийшли, так і пішли. А в Зеленого тут у кожній горі – склад зброї, а в кожній хаті – друг-товариш. Вибить його з Трипілля було – це все одно, що он того дуба вирвать. Попробуй. Даже як убили його – то тіла не знайшли» (с. Трипілля).
«Як Зелений баржі брав? Узнавав, коли баржа з хлібом ітиме на Київ. Тоді робив у кручах засаду. Випливали з усіх боків на човнах, проти баржі, і стріляли. А з гори гармата стріляла. Солдати, які на баржі були, – у воду і на той бік. А Зелений притягнув баржу до берега і людей згукує – хліб роздавать» (с. Трипілля).
Зелений не тільки повернувся назад, а й набрав ще більшої сили. Скрипник згадує:
«...А восстание Зеленого... почти совершенно отрезало Киев от подвоза продовольствия, разрушило военные коммуникации и одно время даже угрожало самому Киеву». («В защиту революции». Спогади учасників боротьби за Радянську владу. В-во політ л-ри, К.1977).
«Обнаглевший отаман, – пише у своїх спогадах комендант Деміївського укріпрайону Галчинський, – дошел до того, что предъявил ультиматум Совнаркому Украины о сдаче города. В случае непринятия ультиматума он грозился силой захватить Киев». (Там же).
Тоді більшовики організовують другий похід проти «банди», відомий в історії як Трипільська трагедія.
Тому доводиться користуватися віддаленими спогадами та переказами. Однак і вони доносять до нас колорит епохи, малюють образ напівлегендарного отамана...
Данило Терпило народився десь на початку дев'яностих років минулого століття в селі Трипілля на Київщині. Село на той час було значним торговим і промисловим центром в окрузі. Там діяли чавунно-ливарний і механічний заводи, лісопильня, було два водяні млини, 28 вітряків, 8 кузень. Проживало там на початку століття 5711 чоловік (на 1981 рік - 3921). З 1049 господарств лише 218 мали менше одної десятини землі. 50 сімей займалися ткацтвом, 20 – шевством, 15 – бондарством... Не дивно, що саме це село опинилося в центрі боротьби проти комун і більшовизму.
Отож, звернемося до спогадів жителів Трипілля, Щоправда, жоден з них не захотів, щоб у статті згадувалося його прізвище, – та не нам їх судити за це.
Жителі розповідають.
«Батько Данила, Ілько, мав землі, що з неї пшениці – тільки устілки постелить.
І бідував би до кінця свого віку, аби не дав притулку відставному солдату Ільїну.. Ільїн же відслужив 25 років у царя і тинявся по світу, не мав ні сім'ї, ні домівки. А Ілько його пожалів і пустив до себе. За те навчив його солдат столярському ділу. Від нього навчився Ілько робить не тільки вікна та двері, а навіть обрамлення для вікон. Із столярства й жив.
Сім'я в нього була – п'ять синів та п'ять дочок. Старший син, Савка, помер ще до революції. Другий, Гордій, возив пошту з навколишніх сіл в Обухів. До столярного діла був невдалий, любив заглянуть у чарку. Так і коней колись утопив у болоті, п'яний. Як Ілько постарів та осліп, то доживав коло Гордія віка.
Третій – Грицько. У цього були золоті руки. Робив людям столярку і гроші мав. У 1937-му дали йому за бандитизм десять років, потім лист був з Башкирі, що вертається додому, та так і не вернувся. Добрий столяр був і четвертий, Опанас. Хата в нього згоріла, жив із сім'єю в погребі, поки й смерть свою там знайшов – учадів від диму.
А п'ятий з синів, Данило,– він же і є ЗЕЛЕНИЙ. Тоже добрий столяр був.
Всі дочки заміжні, всі сини, крім Данила, жонаті. Рід їх і досі живе в Трипіллі».
«Горілки Зелений не пив. Столяр був хороший, як і батько його. Закінчив церковно-приходську школу. Може, й ще де учився, не знаю. Багато читав і вчився самотужки».
«У нас, у Трипіллі, комерцією займались одні євреї, їх жив у нас цілий виселок. Так Зелений дружбу водив з їх синами. Книги в них брав, і заборонені всякі. Збирались вони з хлопцями - літом по ярах, а зимою в когось у хаті і читали ті книги. А піп Іван видав їх поліції, це було в 1910 році. Данило впертий був, нікого не виказав, то йому й пропечатали висилку в Архангельськ. А було йому тоді, мабуть, років вісімнадцять».
«У першу світову Зелений був на фронті. Додому прийшов чи в 17-му, чи в 18 році. А в селі не був років з десять. То в засланні був, а то на фронті. Фотографія десь була: він саме з армії вернувся, в шинелі, але без знаків разлічія. Кажуть, що він був писарем. Ну, ясно, грамотний був. Ще одна фотографія була: якраз Зелений з охоти прийшов, на поясі качки висять. Але вже ті фотографії, мабуть, пропали. Знаєш, яке время було. За ту фотографію можна було далеко опиниться».
«Так би сказать, з фронту він прийшов не з пустими руками. Пару коней привів, та ще й з возом, воєнний віз. Тоді всі ліс рубали, ліси нічиї стали. То й він їздив з батьком у Гощів, під Таценками, рубав ліс і столярував».
«Зелений був нежонатий. А дівчата його любили, бо був він дуже гарний лицем, очі такі веселі. Відчайдушний був, нікого не боявся. Сам чорнявий, а вуса рижі».
«Зелений був середнього росту, кремезний, чорнявий. Як здоровкався та руку кому здавить — не витримували, сильний був. Ходив швидко».
«У Зеленого любов була з учительшою. Шура її, кажись, звали. Тут жила, у Трипіллі. Чоловік її служив у царській армії. А як вернувся, то саме в той день комсомольці наступали. Йому сусіди як сказали, що до Шури Зелений ходить, він і в хату не заходив. Пішов до комсомольців, хотів з ними на Зеленого йти. Але над мостом через Красну розірвався снаряд і чоловіка Шуриного вбило. А Шура з Зеленим так до кінця й була, аж поки й Зеленого вбили».
«Одного разу Зелений прийшов до мого дядька. Сиділи, обідали. Коли це у двір зайшла гетьманська поліція. Зелений сховався у клуні. Учепився за бантину і висів так. Поліцаї все перерили і не вірять - бачили, як у двір заходив, а тут наче крізь землю провалився. Так і пішли. Тоді дядько погукав Зеленого і той упав, бо зомліли руки. Убився б, клуня ж висока, аби не купа проса, куди він упав».
«Як вернувся Зелений з фронту, то була саме гетьманщина. У Трипіллі, у Ржищеві, в Григорівці – скрізь стояла поліція гетьмана, гайдамаки і німці. Одного разу погукали Зеленого в поліцію, бо побачили, що він чимось не тим займається: люди якісь до нього ходять, то він десь по лісах бродить. Як погукали, то Зелений відповів: «Добре, ждіть, прийду». А сам зібрав хлопців - брати його та товариші давнішні -– і прийшов. Побив їх, ще багачів декотрих побив і став править у селі. Убитих потопив у р. Красній.
Тоді з хлопцями подалися до Ржищева, там поколошкали куркулів. А під Кагарликом потрапили в засаду. Дванадцять чоловік з Трипілля там убили. Батько мій як узнав про це, то, й каже: «Догралися». Великий похорон був у селі».
«Коли Зелений зайшов у Кагарлик, то провів там сходку. Оратор він був сильний, бачив наперед, що буде. Казав: «Скрутять вас комуністи в баранячий ріг, а ви сидите!» Тим часом кагарлицький отаман Дьяков напав на зеленівців, бо ті почали грабувать, і зав'язалась бійка. І пронісся крик: «Зеленого вбили!». А то вбили когось іншого, бо Зелений, як почалося все це, швидко переодягнувся в другу одежу, щоб його не впізнали, і так остався живий. А вбили тоді трипільців дванадцять чоловік».
«Як розбив Зелений гетьманців у Трипіллі, то того ж дня пішов на Григорівку, там було багато німців. Розбив їх і вернувся в Трипілля. Мені тоді було десять років. Пам'ятаю, як зустрічали Зеленого. Учителька вивела нас на вулицю, дала в руки жовто-блакитні прапорці, сама зробила з паперу. (Так і проситься думка – а чи не Шурою звали вчительку? — М. К.). Люди па вулицю повиходили, піп був, служив молебінь. Зелений їхав на коні, а інші йшли за ним пішки».
«Оголосив Зелений по селах мобілізацію. Стали сходитись у Трипілля. У нас у хаті теж ночували, спали покотом на долівці. А ще памятаю, як підводи в село приїхали. Ми малі були, крутилися там, поки не видивились – то гвинтівки були. Казали, що то їх Зеленому Петлюра прислав. А як зібрав Зелений силу, то пішов на Київ, на гетьмана».
Так бачилися події тим, кому було по 10-12 років.
Існує ряд версій, чому Данило Терпило взяв собі кличку «Зелений». Одні кажуть: тому що носив зелену солдатську шинель. Інші заперечують це, розповідаючи, що ім'я його походить від гори Зеленої, котра на околиці Обухова. Мовляв, там збиралися його загони. Ще інші виводять слово «Зелений» від «молодий». Кажуть, цю кличку дав Терпилові сам Петлюра, адже проти Петлюри Терпило був ще «молодий і зелений".
Проте більш достовірною здається думка, що ім'я собі Терпило вибрав у противагу "білим» і «червоним», підкреслюючи свою незалежність, та ще й з гумором.
Без сумніву, Данило Терпило був знаний в окрузі задовго до 1919-го. Заслання, фронт, а також численні родичі й друзі у такому великому і своєрідному селі, як Трипілля, сприяли росту його авторитету. Та й чоловік він був неабиякий – розумний, сміливий і удачливий. До таких завжди горнуться люди.
Маємо згадку про це і в документах. На Трудовому конгресі, зібраному Директорією, «уже тогда выделялся среди других левых украинских эсеров трипольский их лидер, бывший писарь Зеленый», – пише у своїх спогадах М. Скрипник.
* * *
Ситуація напередодні 1919 року була вкрай складна.Німці разом з гетьманом Скоропадським добували на Україні останні дні. Але в таборі противників Скоропадського були люди з різними, а часом і протилежними поглядами: тут і більшовики, і Директорія (серед якої теж не було єдності), і місцеві повстанські загони з невизначеною політичною орієнтацією. Важко розгледіти політичні симпатії Зеленого на той час. Тому нелегко зрозуміти й події, котрі передували боротьбі Зеленого з комуністами.
Факти ж свідчать, що в грудні 1918 року об'єднані загони з сіл Трипілля, Долини, Щербанівки, Черняхова, Антонівки, Гусачівки, Григорівки, Матяшівки і Слобідки взяли штурмом Григорівський цукровий завод, вибивши звідти німців. На чолі загонів стояли Зелений і григорівський більшовик П. Христич. Щоправда, останній безпосередньої участі в подіях не брав, бо напередодні був заарештований німцями. Потім повстанці пішли на Київ, звідки вже тікав Скоропадський. Незабаром у Київ вступили війська Директорії під командуванням С. Петлюри.
Петлюра зустрівся з керівниками повсталих і запропонував їм влитися в армію Директорії. Виконуючи наказ Петлюри, Зелений з частиною загонів пішов на фронт. У плани ж Христича це явно не входило. Разом з рештою повстанців він повернувся у Григорівку, де створив більшовицький ревком, провів два селянські з'їзди і продовжив формування військового з'єднання, яке дістало назву «Дніпровська дивізія».
Незабаром з фронту повертається Зелений. Порозумівшись із Христичем, вони об'єднують свої сили і ділять владу: Христич очолив ревком, а Зелений стає командиром Дніпровської дивізії.
Тепер виникає конфлікт між більшовицьким ревкомом і Директорією. Щоб утвердити свою владу, Петлюра посилає на Обухівщину війська. Христич утік із Григорівни в Трипілля, а Дніпровська дивізія була розпущена. Як поводився у цій круговерті Зелений? В чому не зійшовся і чи не зійшовся з Петлюрою? На ці питання поки що не знайшов відповіді.
Тим часом Петлюрі стає не до Христича.Почався наступ більшовицьких військ Антонова-Овсієнка. Армія Петлюри змушена була залишити Київ. А на півдні Київщини формуються тепер два загони: Христича в Ржищеві і Зеленого в Трипіллі. Зберігаючи між собою нейтралітет, вони, проте, вже не являють одного цілого.
Після взяття Києва більшовиками загін Христича влився в Червону Армію. Зелений же зайняв вичікувальну позицію, аж поки Антонов-Овсієнко не запропонував йому підкоритися більшовицькій владі. Умови здалися Зеленому неприйнятливими, і він "почав посилено сколочувати і озброювати свою власну банду» (С. Омельченко. «Від давнини до сучасності». Газета «Зоря Жовтня», 1983 рік).
Із спогадів жителів:
«Збираючи загін, Зелений зупиняв солдат, котрі верталися з фронту, і силою заставляв служити в нього. Добував, де міг, зброю, коней».
«Прийшов Зелений до мого батька. Брат батьків, нежонатий, уже був у Зеленого, тепер Зелений агітував і батька - за вільну Україну, проти жидів і руських. Батько полаявся з ним, угрів його пужалном, і Зелений пішов ні з чим».
«За що воював Зелений? Ти не вір тому, що пишуть про нього, мов бандит був. Зелений був за вільну Україну, хотів, щоб ми вільними були».
«Зелений командував тут над усією округою. Нікого не признавав. Ні білих, ні красних. Ревком побив і по хліб з Києва не пускав. А в яке село приїдуть хліб забирать, то люди зразу до Зеленого, в Трипілля. Боялися всі його».
В березні 1919 року Зелений був оголошений поза законом. Постанова Ради Народних Комісарів УРСР 25 березня 1919 року:
«В районе Василькова Киевской губернии именующий себя членом партии незалежных социал-демократов Зеленый организовал шайку грабителей и насильников, которые терроризируют местное население, производя расстрелы и ведя человеконенавистническую пропаганду против евреев. За мятеж против Рабоче-Крестьянского правительства и нарушение государственного порядка, выразившегося в насилии и грабежах мирного населения, грабитель и насильник Зеленый объявляется вне закона.
Председатель Совнаркома X. Раковский. Наркомвоен Подвойский».
* * *
Сили в Зеленого були значні. В архівних документах згадуються його сотники, дивізіонний суддя. Помічник Зеленого – Підква – очолював комендантську роту. Жителі згадують, що був у нього і командир флоту. (Обладнав Зелений захоплений пасажирський пароплав, обставивши борти мішками з піском, назвав корабель «Шарлотта» – це і був його флот).
Про значний розмах повстання свідчать і телеграми БУП Леніну:
«Зеленовцы осмелели, собираются обложить Киев. Бандиты усиливают свои конные части, направляют разведки для выбора удобных позиций, разведки проникают в город».
«Силы его исчисляются 4000, конница 1800».
«...Противник располагает шестью орудиями».
Н. І. Супруненко в книзі «Очерки истории гражданской войны...» пише, що у Зеленого було 12000 чоловік – на травень 1919 року.
Начальник Деміївського укріпрайону В. Галчинський згадує: Зелений мав ЗО-40 кулеметів і 2 гармати.
Скрипник взагалі говорить про десятки тисяч чоловік.
Очевидно, Зелений мав якийсь постійний загін, котрий був серцевиною його дивізії. Та основні сили складалися з місцевих селян, які в разі потреби збиралися в умовленому місці. Для поповнення свого війська Зелений проводив мобілізації, часто силою.
Що ж до території, то повстанці контролювали Обухів, Ржищів, Кагарлик, Богуслав, Миронівку, Васильків, були в Переяславі, під Таращею та Уманню.
Між «бандами» існував зв'язок, що робило їх ще більш небезпечними для більшовицької влади.
Із телеграм БУП Леніну (Республіканський архів):
«Установлено: повстанчество ооганизовано Директорией еще до оставления Киева по определенному плану, проводимому в жизнь. Главари банд петлюровские офицеры».
«Установлено: что штаб Тютюнника был главным «Революционным повстанческим штабом», дававшим все директивы Григорьеву, Ангелу, Зеленому, Струку, Волынцу и прочим главарям банд».
«...действия банд имеют строгую организацию. ...корпуса Зеленого, Григорьева, Тютюнника связаны с Петлюрой, именуются армией Украинской Радянской Социалистической Республики».
Цікавим для характеристики повстання Зеленого є документ, складений співробітником розвідвідділу Київського окрвоєнкомату. Він доповідав:
«Выехал я из Києва 12 апреля и вернулся 19 апреля сего года. Путь следования: Переяслав, с. Трахтемирово, с. В.Букрин, с. Ходоров, г. Ржищев, с. Гусинцы, с. Яшники, с. Подсенное (як бачимо, більшовицький розвідник Обухів і Трипілля обминув по тому боці Дніпра. - М. К.) ...могу сообщить следующее: 1. В Трахтемирове, В.Букрине, Фактически существует Советская власть. 2. В с. Ходоров что-то среднее: власть – местная охрана. 3. В Ржищеве и Гусинцах находятся зеленовцы.
Главные силы Зеленого находятся в Триполье. Общая численность всех сил, преданных Зеленому, достигает, по словам коммунистов из Ржищева, до 800 человек. В городе Ржищеве их около 70-80 человек, которые уже разъезжают и по уезду. У Зеленого было 4 орудия, одно пришло в негодность, 2 неисправных, а относительно третьего не знаю. Количество винтовок точно выяснить не удалось, но казаки все идут по городу при винтовках. Пулеметов у них много, не менее 30-ти. У них есть и человек 80 всадников.
Казаки зеленовцев в большинстве производят впечатление форменных бандитов, главная цель которых нажиться. Например: когда мы с товарищем шли из с. Ходоров, то на дороге встретили одного электромонтера, возвращающегося из Киева в родное село. Пока мы с ним беседовали, подъехала повозка с 8 вооруженными казаками. Казаки нас обыскали, смотрели документы. У электромонтера нашли палатку, которую хотели забрать как казенную вещь, другому понравились часы. Когда мы стали говорить: «Что вы, товарищи, делаете, ведь этим поступком только позорите себя», они замялись и ничего не взяли.
В первые дни господства зеленовцев, по словам крестьян и товарищей по партии, казаки грабили население, забирая все, что им понравится. Но после неудачи в с. Кагарлык, где крестьяне не признали власть зеленовцев, вооружились, кто чем попало, избили и прогнали зеленовцев, Зеленый отдал строгий приказ – не трогать крестьян, умалчивая совершенно о евреях. На еврейское население города Ржищева было наложено 20 тыс. рублей контрибуции и 300 пар сапог. Обыски – зто обыденное явление, во время которого казаки проводят «реквизиции». Зеленим была объявлена мобилизация всех мужчин в возрасте от 18 до 45 лет, которая прошла слабо. Явившиеся хотели устроить еврейский погром, но когда получили приказ отправиться на фронт, то все разбежались по домам. Местное население терроризировано. Крестьяне сочувствуют зеленовцам ввиду того, что их пугает коммуна. «Я буду рабить, а другой лежать — и из одного котла с ним есть, хай они сдохнут со своей коммуной — вот подлинные слова крестьян.
...Вобщем, крестьяне признают ту власть, которая укрепилась на местах, все стоят за Советскую власть (Зеленый тоже стоит за Советы), и никто не признает коммуны.
О том, какого рода агитация ведется противником, лучше всего судить по прилагаемым при сем двум прокламациям. (На жаль, прокламацій «при сем» в архіві не виявилось.– М. К.).
Из беседы с начальником гарнизона м. Ржищева, который нас арестовал и прямо заявил: «Я, товарищи, прекрасно вижу, зачем вы сюда пришли, и знаю, кто вы такие», – мы узнали, что зеленовцы стоят за Советы, что они «незалежны» большевики, что украинцы не могут равнодушно смотреть, как русские-завоеватели, называющие себя коммунистами, везде насаживают своих комиссаров и «жидов», что последние захватили всю власть в свои руки, что в стране с 80% украинского населення у власти должны быть главным образом украинцы, а не жиды, великороссы, и латыши, что украинцы сами сумеют организовать власть без русских и что они скорее пригласят союзников, чтобы при их помощи добиться самостийной Украины, чем подчинятся российским и жидовским комиссарам.
Когда к ним подошел человек, только что приехавший из Киева и сообщивший, что в Куреневке коммунистами расстреляно 500 человек, начальник гарнизона нам говорит: «Вот видите, в ответ на это мы могли бы вас сейчас же расстрелять, но этого я не сделаю...идите с Богом». На мой вопрос, почему он не идет в контакте с коммунистами, он ответил, что ими были приняты все меры для мирного разрешения конфликта, но Антонов (Антонов-Овсієнко. - М. К.) поставил им такие условия, которых они, как украинцы, не могут принять.
...Недалеко от Ржищева находится ЗО барж, груженных солью, углем и железом. Уже приступили к распределению соли среди крестьян.
В Ржищеве ожидают прибытия Зеленого, который предполагает объявить там всеобщую мобилизацию.
19 апреля 1919 года. г. Киев. Завразведотделом (подпись)».
(Компартархів).
Активні дії Зеленого припадають на період з березня по липень 1919 року. Узагальнивши дані з «Історії міст і сіл України», маємо таку хронологію подій:
Березень – квітень.
Зелений вимагає двохмільйонної контрибуції з населення Кагарлика. Зазнає в Кагарлику поразки від місцевого населення.
Велике повстання проти більшовиків на Куренівці. Є дані, що в підготовці повстання брали участь і люди Зеленого. Повстання придушено.
З 25 на 26 березня – заколот селян у Василькові. Селяни розстріляли активістів, які допомагали Червоній Армії збирати продовольство. 27 березня червоноармійський загін придушив повстання. Проте 4 квітня Васильків узяв Зелений, прийшовши на допомогу повсталим. Було вбито 60 червоноармійців, розстріляно ревком. 9 квітня червоні вибили Зеленого з Василькова.
Загони Зеленого зайняли Богуслав.
Загони Зеленого зайняли Миронівку. Розібрали залізничну колію на Білу Церкву.
Зелений зв'язується з іншими загонами, що діяли в районі Києва, і виношує задум наступу на Київ.
Оперативне зведення від 26 квітня 1919 року (компартархів).
«...От захваченного пленного банды Струка выяснено, что банды при поддержке Петлюры и Зеленого на днях пойдут на Киев. К банде явилось десять делегатов Зеленого, которые были встречены Струком с оркестром. Зеленый выслал Струку 600 человек в Горностайполе. У Струка имеется 3 роты, 5 пулеметов и кавалерия. Наступление Струк начнет на трех пароходах, сейчас банды его находятся в Чернобыле».
Квітень – травень.
В зв'язку з діями банди Зеленого в Києві оголошено військове становище. Проти Зеленого посланий інтернаціональний полк (командир – угорець Рудольф Фекете), батальйон Київського повітвійськкомату, Дніпровська флотилія та інші військові частини. Розпочинається перший з трьох походів більшовиків на Зеленого.
З оперативних зведень (компартархів):
«26 апреля. Начатое нашими войсками наступление против Зеленого успешно продолжается. Зеленый заключен между Ржищевом и Трипольем. Нашими частями взята Германовка. ...наши части, заняв Ходоров, двигаются на Ржищев».
«27 апреля. Противник с превосходящими силами повел наступление и занял Германовку, Обухов. Наши части отступают по направлению к Василькову. Силы Зеленого в этом районе по некоторым сведениям достигают до 8000 человек».
«30 апреля. Вниз по Днепру послан вооруженный буксир «Курьер», взяв с собой зажигательные снаряды, в район Триполья. В 7 часов 30 минут утра для связи послан карательный теплоход «Тарас Бульба». ...Банды Зеленого занимают в настоящее время район Ржищева, Триполья, Обухова, Германовки, Кагарлика. Банды Зеленого находятся около линии железнодорожного полотна в селах Синява, Салиха, Карапыши».
«2 мая. Для уничтожения главной базы Зеленого послана сотня интернационального полка. Ржищев занят нашими войсками.
...Плюты (село біля Обухова. – М.К.) от последнего обстрела нашей артиллерии сильно пострадали. В Триполье два снаряда попали в школу, три – в церковь,несколько в отдельные дома, которые сожжены. ...население не говорит точных сведений о противнике».
Жителі розповідають:
«Підійшов корабель під берег і почав бити з гармат по селу. Не знаю, чи хоч по одному зеленівцю тими снарядами попало, а по людях попало. Багато хат згоріло. Ми в льоху сиділи. А сусідка наша вискочила з льоху хату тушить, так її снарядом і вбило».
«Дід мій розказував. У Зеленого гармата на кручі стояла, а стрілять з неї ніхто не вмів. От вони діда мого на кручу і потягнули, бо він у царській армії пушкарем був. Дід каже: «То вона ж у вас без прицілу!» А вони: «Стріляй!» То дід у дуло прицілився на корабель і вистрілив. І попав. Його тоді сам Зелений по плечу поплескав і похвалив».
Кілька днів тривали вперті бої. Здавалося, із Зеленим покінчено: Ржищів, Трипілля, навколишні села зайняли більшовики. Дивізія Зеленого розбіглася по домівках. Сам отаман на якийсь час зник з Обухівщини. В окрузі встановлюється Радянська влада, створюються ревкоми. Та ненадовго.
Червень.
Із оперативних зведень (компартархів):
«...В Германовской, Обуховской и Черняховской волостях восстание. Милиция вынуждена эвакуироваться в Киев. В с. Стайки появились агенты Зеленого, которые ведут антисемитскую пропаганду и совместное наступление с григорьевцами на м. Черняхов и Триполье. ...пунктом сбора бандитов назначен Ржищев».
Скоро Зелений знову з'являється в Трипіллі. Він укріплює свою владу в навколишніх селах, не пускає до Києва баржі з хлібом, переслідує і вбиває продармійців. Зростає його популярність.
Із спогадів жителів:
«Я Зеленого не бачив. Але стояв він у нашому селі. Пам'ятаю, кінь у нас по вулиці бігав одв'язаний. Гарний такий кінь, білий, а в гриву стрічки кольорові вплетені. То батько приказував, щоб ніхто того коня не трогав, бо то кінь Зеленого» (с. Халеп'я Обух. р-ну).
«А я Зеленого бачила. Ото по тій дорозі, що з Ржищева веде, він їхав. Їде, значить, автомобіль, тільки не сам їде, а коні його тягнуть. Поламався, мабуть. То казали, що в тому автомобілі Зелений їхав» (с. Яблунівка Кагарлицького району).
«Красні як прийшли, так і пішли. А в Зеленого тут у кожній горі – склад зброї, а в кожній хаті – друг-товариш. Вибить його з Трипілля було – це все одно, що он того дуба вирвать. Попробуй. Даже як убили його – то тіла не знайшли» (с. Трипілля).
«Як Зелений баржі брав? Узнавав, коли баржа з хлібом ітиме на Київ. Тоді робив у кручах засаду. Випливали з усіх боків на човнах, проти баржі, і стріляли. А з гори гармата стріляла. Солдати, які на баржі були, – у воду і на той бік. А Зелений притягнув баржу до берега і людей згукує – хліб роздавать» (с. Трипілля).
Зелений не тільки повернувся назад, а й набрав ще більшої сили. Скрипник згадує:
«...А восстание Зеленого... почти совершенно отрезало Киев от подвоза продовольствия, разрушило военные коммуникации и одно время даже угрожало самому Киеву». («В защиту революции». Спогади учасників боротьби за Радянську владу. В-во політ л-ри, К.1977).
«Обнаглевший отаман, – пише у своїх спогадах комендант Деміївського укріпрайону Галчинський, – дошел до того, что предъявил ультиматум Совнаркому Украины о сдаче города. В случае непринятия ультиматума он грозился силой захватить Киев». (Там же).
Тоді більшовики організовують другий похід проти «банди», відомий в історії як Трипільська трагедія.
Для ліквідації «банди» з Києва послано: Дніпровську воєнну флотилію (командир Полупанов), Київський резервний комуністичний полк (в його складі і легендарний загін київських комсомольців, 100 чоловік, серед них секретар Київського міськкому комсомолу М. Ратманський, дівчата-кулеметниці Т. Орликова, М. Левченко), Шулявський робітничий батальйон, 1-й кавалерійський інтернаціональний дивізіон, 3-й інтернаціональний полк (зокрема, група китайців на чолі з Ко Гуа).
Жорстокі бої розгорілися біля Кончи-Заспи, Гудимівки, Обухова. 3 липня більшовики зайняли Трипілля. Прагнучи зруйнувати «бандитське гніздо», червоні бійці палили хати, реквізовували свиней, самогон і до пізньої ночі святкували перемогу.
А вночі загони Зеленого несподівано повернулися, зненацька напали на червоноармійців, розбили їх і в послідуючі дні вчинили над ними суд. Багатьох з них стратили на Трипільських кручах, у Халеп'ї.
Трипільський похід достатньо висвітлений в підручниках історії та музеях комсомольської слави. Обмежуся тут лише спогадом 82-річної жінки, свідка подій.
«Спочатку з гармат стріляли, з Дніпра. Тоді в селі почали стрілять. Тоді залетіли в село, хати палять, кричать: «Бандити ви!». Люди тоже кричать, плачуть. Ґвалт! У нас кабанчик був, на зиму держали – застрелили і серед подвір'я й осмалили.
А вночі Зелений їх, п'яних і пов'язав. Казали люди, що українців відпустив, хто покаявся, а руських, євреїв та нацменів усяких постріляв. А хто їх кликав сюди?»
Більшовицьке ж командування рапортувало у Київ так:
„Наши части заняли было утром 3 июля Триполье, ...но противник, мобилизовав всех поголовно, даже стариков, женщин и детей, вечером 3 июля бешеным натиском... занял опять Триполье». (Компартархів).
* * *
Після розгрому червоних Зелений продовжував контролювати становище на півдні Київщини до кінця липня. А бої тривали. З оперативних зведень (компартархів):
«11 июля. Трипольский боевой район. У хутора Рудники (очевидно, Рудики.– М. К.) была обстреляна наша боевая флотилия. Наша артиллерия заставила замолчать противника, и хутор Рудники уничтожен. Сторожевое охранение (Зеленого) выставлено севернее Козина и в Подгорцах. Черняхов – Стайки заняты мелкими бандами. Банды стоят в Злодиевке (тепер околиця м. Українки. - М. К.), около 5000 человек и 300 всадников. Оружие имеется в достаточном количестве».
15 липня загони Зеленого вступили в Переяслав, де розстріляли посланця Петрограда комуніста Іванова (у червні місяці він відправив з Переяслава в Червону Армію 2 тисячі пудів хліба, 10 тисяч карбованців і роту червоноармійців). Всього зеленівці вбили 75 чоловік («Історія міст і сіл України»).
Радянський уряд знову збирає військо. Особливим уповноваженим для боротьби з Дніпровською дивізією був призначений М. Скрипник, командуючим військами – Я. Яковлєв. Була створена зведена дивізія Трипільського напрямку. Загальне, керівництво бойовими діями здійснював Подвойський.
Останній похід на Зеленого, який відбувався з 20-го по 26 липня, характеризують такі документи.
З оперативних зведень (компартархів): «21 июля. Штаб Киевского отряда в Новых Безрадичах. Отряды Добротина и Масленникова в Германовке. Штаб т. Яковлева в Обухове.
...Наша-разведка доходила, до Германовской Слободки, Матюшевки (Матяшівка. – М. К.) и Черняхова и противника не обнаружила. По словам жителей, зеленовские банды в них появляются через один-два дня. В боях у д.Злодиевка убито ЗО человек курсантов. Наше наступление продолжается. Неприятель отходит на Черняхов. Другая часть вместе с Зеленым отходит на Кагарлык».
23 июля. (Текст погано зберігся. Вдалось розібрати: Зелений обійшов з флангу Добротіна, притис його до Григорівки і змусив інші червоноармійські загони залишити Долину і Гусачівку. Загін Яковлєва перейшов у контрнаступ. В Халеп'ї висадився червоний десант (з кораблів? – М. К.), та змушений був відступить, бо «противник разбил наш правый фланг и занял Черняхов. Положенне до сих пор восстанавливается».
26 липня Скрипник посилає в Київ телеграму (компартархів):
«Телеграмма.
Предсоветобороны т.Раковскому из Обухова 26. 7. 14 часов.
Боевая задача, возложенная на Трипільский сводный отряд, исполнена. Триполье было взято 20 июля после восьмичасового боя. Затем в течение трех дней Трипольский сводный отряд отбивал на 15-ти верстном фронте непрерывные атаки в 3-4 сильнейших организованных банд Зеленого. Каждый день к ночи банда была разбита и отброшена на несколько верст. Но категорический приказ комвойск т. Павлова запрещал развивать успех и продолжать наступление, обязывал отряд возвращаться каждий раз на исходную позицию Триполье – Обухов. Причина: полевой штаб выработал общий план окружения Зеленого со введением новых отрядов. Наконец 25 июля наркомвоен Подвойский издал приказ с объявлением, что все готово, и с призывом «в атаку на негодяев!». Атака была назначена на 25 июля с 4 до 21 часа.
Но именно к 4-м часам 25 июля после ожесточенного ночного боя банды Зеленого были окончательно разбиты Трипольским сводным отрядом. ...Разведкой и показаннями пленных установлено, что на совещании зеленовцев 24.7. было решено в ночь на 25-е дать решительный бой. Он окончился поражением зеленовцев, и банды рассыпались. Мобилизованные Зеленым крестьяне частью скрываются в лесах и ярах, частью возвращаются в свои села. ...Сам Зеленый с полутысячей закоренелых бандитов бросился на запад, разбил один из организованннх Подвойским отрядов и прорвался в район Таращи – Б. Церкви. Преследование его шайки продолжается, но это уже мелкая шайка. Восстание же крестьян Трипольского района подавлено. Теперь остается мобилизация всего населення этого района, обезоружить его и взыскать с него все расходы, понесенные рабоче-крестьянским государством на подавление.
Обезоружение населення производится. Все виновные в утайке оружия и военных материалов предаются полевому ревтрибуналу. Что касается мобилизации всего населення, то производпть его сейчас же нецелесообразно. Сейчас идет уборка богатейшего урожая. Мобилизацию необходимо произвести по окончании жнивья, дней через пять-семь. Необходимо произвести взыскание продуктами с крестьян расходов, вызванных восстанием. Одновременно ведется работа по организации населення. Устраиваются митинги и сходы, организовываются комбеды. Во всех селах назначены коменданты и политкомы. Необходима присылка литературы в массовом количестве...
Лично я считаю свою задачу исчерпанной и возвращаюсь в Киев.
Особо уполномоченный Совета Обороны Народний Комиссар М. Скрипник».
А оперативні зведення за наступні дні розповідають:
«29 июля. В районе Триполья без перемен. ...Меры к окончательной ликвидации банд Зеленого, прорвавшихся у ст. Ольшаница и ст. Карапыши в направлении на Таращу, приняты. В бою против банд Зеленого наш броневик им. тов. Коцюбинского во главе с командиром тов. Серденко проявил чудеса храбрости. Серденко тяжело ранен.
...по данным разведки банды Зеленого обнаружены у д. Дыбинцы и Раскопанцы, западнее Богуслава».
Та вже в серпні зеленівці самі переходять у наступ.
«2-го августа. ...Банды Зеленого наступают в районе м. Ильинцы силами около 2000 человек при артиллерии, грозя отрезать Умань от Христиновки. Противник подошел к городу и вокзалу Умани на расстояние версты и ведет разведку. Киевский 1-й запасный полк отказался выполнять возложенную на него задачу — выехать в Умань – по мотивам, что противник сильнее его».
«8-го августа. В 10 верстах от Таращи появилась банда зеленовцев до 200 человек.
...Банды зеленовцев, наступающих на Умань, имеют 3000 человек и 3 орудия, но мало снарядов".
Запеклі бої тривають, аж поки:
«? августа. ...м. Литвин занято регулярной пехотой Петлюры».
Мабуть, загони повсталих влилися в наступаючу армію Петлюри. Незабаром його війська вибили червоних з Києва. Та Зеленого вже не було серед живих.
Жорстокі бої розгорілися біля Кончи-Заспи, Гудимівки, Обухова. 3 липня більшовики зайняли Трипілля. Прагнучи зруйнувати «бандитське гніздо», червоні бійці палили хати, реквізовували свиней, самогон і до пізньої ночі святкували перемогу.
А вночі загони Зеленого несподівано повернулися, зненацька напали на червоноармійців, розбили їх і в послідуючі дні вчинили над ними суд. Багатьох з них стратили на Трипільських кручах, у Халеп'ї.
Трипільський похід достатньо висвітлений в підручниках історії та музеях комсомольської слави. Обмежуся тут лише спогадом 82-річної жінки, свідка подій.
«Спочатку з гармат стріляли, з Дніпра. Тоді в селі почали стрілять. Тоді залетіли в село, хати палять, кричать: «Бандити ви!». Люди тоже кричать, плачуть. Ґвалт! У нас кабанчик був, на зиму держали – застрелили і серед подвір'я й осмалили.
А вночі Зелений їх, п'яних і пов'язав. Казали люди, що українців відпустив, хто покаявся, а руських, євреїв та нацменів усяких постріляв. А хто їх кликав сюди?»
Більшовицьке ж командування рапортувало у Київ так:
„Наши части заняли было утром 3 июля Триполье, ...но противник, мобилизовав всех поголовно, даже стариков, женщин и детей, вечером 3 июля бешеным натиском... занял опять Триполье». (Компартархів).
* * *
Після розгрому червоних Зелений продовжував контролювати становище на півдні Київщини до кінця липня. А бої тривали. З оперативних зведень (компартархів):
«11 июля. Трипольский боевой район. У хутора Рудники (очевидно, Рудики.– М. К.) была обстреляна наша боевая флотилия. Наша артиллерия заставила замолчать противника, и хутор Рудники уничтожен. Сторожевое охранение (Зеленого) выставлено севернее Козина и в Подгорцах. Черняхов – Стайки заняты мелкими бандами. Банды стоят в Злодиевке (тепер околиця м. Українки. - М. К.), около 5000 человек и 300 всадников. Оружие имеется в достаточном количестве».
15 липня загони Зеленого вступили в Переяслав, де розстріляли посланця Петрограда комуніста Іванова (у червні місяці він відправив з Переяслава в Червону Армію 2 тисячі пудів хліба, 10 тисяч карбованців і роту червоноармійців). Всього зеленівці вбили 75 чоловік («Історія міст і сіл України»).
Радянський уряд знову збирає військо. Особливим уповноваженим для боротьби з Дніпровською дивізією був призначений М. Скрипник, командуючим військами – Я. Яковлєв. Була створена зведена дивізія Трипільського напрямку. Загальне, керівництво бойовими діями здійснював Подвойський.
Останній похід на Зеленого, який відбувався з 20-го по 26 липня, характеризують такі документи.
З оперативних зведень (компартархів): «21 июля. Штаб Киевского отряда в Новых Безрадичах. Отряды Добротина и Масленникова в Германовке. Штаб т. Яковлева в Обухове.
...Наша-разведка доходила, до Германовской Слободки, Матюшевки (Матяшівка. – М. К.) и Черняхова и противника не обнаружила. По словам жителей, зеленовские банды в них появляются через один-два дня. В боях у д.Злодиевка убито ЗО человек курсантов. Наше наступление продолжается. Неприятель отходит на Черняхов. Другая часть вместе с Зеленым отходит на Кагарлык».
23 июля. (Текст погано зберігся. Вдалось розібрати: Зелений обійшов з флангу Добротіна, притис його до Григорівки і змусив інші червоноармійські загони залишити Долину і Гусачівку. Загін Яковлєва перейшов у контрнаступ. В Халеп'ї висадився червоний десант (з кораблів? – М. К.), та змушений був відступить, бо «противник разбил наш правый фланг и занял Черняхов. Положенне до сих пор восстанавливается».
26 липня Скрипник посилає в Київ телеграму (компартархів):
«Телеграмма.
Предсоветобороны т.Раковскому из Обухова 26. 7. 14 часов.
Боевая задача, возложенная на Трипільский сводный отряд, исполнена. Триполье было взято 20 июля после восьмичасового боя. Затем в течение трех дней Трипольский сводный отряд отбивал на 15-ти верстном фронте непрерывные атаки в 3-4 сильнейших организованных банд Зеленого. Каждый день к ночи банда была разбита и отброшена на несколько верст. Но категорический приказ комвойск т. Павлова запрещал развивать успех и продолжать наступление, обязывал отряд возвращаться каждий раз на исходную позицию Триполье – Обухов. Причина: полевой штаб выработал общий план окружения Зеленого со введением новых отрядов. Наконец 25 июля наркомвоен Подвойский издал приказ с объявлением, что все готово, и с призывом «в атаку на негодяев!». Атака была назначена на 25 июля с 4 до 21 часа.
Но именно к 4-м часам 25 июля после ожесточенного ночного боя банды Зеленого были окончательно разбиты Трипольским сводным отрядом. ...Разведкой и показаннями пленных установлено, что на совещании зеленовцев 24.7. было решено в ночь на 25-е дать решительный бой. Он окончился поражением зеленовцев, и банды рассыпались. Мобилизованные Зеленым крестьяне частью скрываются в лесах и ярах, частью возвращаются в свои села. ...Сам Зеленый с полутысячей закоренелых бандитов бросился на запад, разбил один из организованннх Подвойским отрядов и прорвался в район Таращи – Б. Церкви. Преследование его шайки продолжается, но это уже мелкая шайка. Восстание же крестьян Трипольского района подавлено. Теперь остается мобилизация всего населення этого района, обезоружить его и взыскать с него все расходы, понесенные рабоче-крестьянским государством на подавление.
Обезоружение населення производится. Все виновные в утайке оружия и военных материалов предаются полевому ревтрибуналу. Что касается мобилизации всего населення, то производпть его сейчас же нецелесообразно. Сейчас идет уборка богатейшего урожая. Мобилизацию необходимо произвести по окончании жнивья, дней через пять-семь. Необходимо произвести взыскание продуктами с крестьян расходов, вызванных восстанием. Одновременно ведется работа по организации населення. Устраиваются митинги и сходы, организовываются комбеды. Во всех селах назначены коменданты и политкомы. Необходима присылка литературы в массовом количестве...
Лично я считаю свою задачу исчерпанной и возвращаюсь в Киев.
Особо уполномоченный Совета Обороны Народний Комиссар М. Скрипник».
А оперативні зведення за наступні дні розповідають:
«29 июля. В районе Триполья без перемен. ...Меры к окончательной ликвидации банд Зеленого, прорвавшихся у ст. Ольшаница и ст. Карапыши в направлении на Таращу, приняты. В бою против банд Зеленого наш броневик им. тов. Коцюбинского во главе с командиром тов. Серденко проявил чудеса храбрости. Серденко тяжело ранен.
...по данным разведки банды Зеленого обнаружены у д. Дыбинцы и Раскопанцы, западнее Богуслава».
Та вже в серпні зеленівці самі переходять у наступ.
«2-го августа. ...Банды Зеленого наступают в районе м. Ильинцы силами около 2000 человек при артиллерии, грозя отрезать Умань от Христиновки. Противник подошел к городу и вокзалу Умани на расстояние версты и ведет разведку. Киевский 1-й запасный полк отказался выполнять возложенную на него задачу — выехать в Умань – по мотивам, что противник сильнее его».
«8-го августа. В 10 верстах от Таращи появилась банда зеленовцев до 200 человек.
...Банды зеленовцев, наступающих на Умань, имеют 3000 человек и 3 орудия, но мало снарядов".
Запеклі бої тривають, аж поки:
«? августа. ...м. Литвин занято регулярной пехотой Петлюры».
Мабуть, загони повсталих влилися в наступаючу армію Петлюри. Незабаром його війська вибили червоних з Києва. Та Зеленого вже не було серед живих.
«Отаман Зелений, – писав в обухівській районній газеті краєзнавець С. Омельченко, – під час втечі і розподілу награбованого був убитий його ж поплічниками. Так безславно закінчилась кар'єра цього політичного авантюриста, запеклого ворога трудового народу».
А трудовий народ згадує так:
«Зелений був хорошим полководцем. Так сказать, як Наполеон. Без нього хлопці нічого не тямили, а він знався на воєнному ділі. Коли їх з Трипілля вибили, Зеленого не було якраз. Підкова, помічник його, пробував назад Трипілля відбить, та нічого не вийшло. А коли Зелений прибув, то порахував патрони і наказав відступать. Під час відступу його і вбили. Він любив усе своїми очима побачить і пішов у розвідку. А з розвідки хлопці принесли його раненого. Повезли його в Стрітовку, там сестра жила. Там він і помер. Хоронили його в Трипіллі з великими почестями. Було декілька попів, дуже багато людей. Люди плакали.
А по селу потім балакать почали, що в розвідці ніякої перестрілки не було, значить, його свої вбили. Може буть. Знаєш, є люди, які до всіх добрими прикидаються. А він ворогів не боявся. Грабувать не давав, то, може, і вбили за це».
«Як поховали Зеленого, то через деякий час приїхали з Києва і відкопали могилу, бо не вірили, що його вбито. А як відкопали, то й побачили, що в труні не він лежить, а якийсь карлик головатий. Хтось переховав його вночі. Де могила Зеленого, так ніхто й досі не знає».
«Сама я не бачила того, а що люди розказують, те й я скажу. Пливли вони на кораблі по Дніпру. А було в них багато золота. От і поспорив він із своїми отаманами – ті хотіли поділити золото і розійтись, а Зелений казав, щоб далі воювать і що золото ще пригодиться. Спорили довго, і всі були проти нього. Тоді Зелений виніс бочку з золотом на палубу і знов спитав їх, чи не передумали. Отамани кажуть: «Ні». Тоді Зелений підняв бочку над головою і викинув золото у Дніпро.
Настала ніч. Отамани погадали між собою, кому його вбить. Випало одному, він його, сонного, і вбив.
Зелений давно казав: «Ворожа куля мене не візьме!» Ворожа й не брала, своя взяла».
А трудовий народ згадує так:
«Зелений був хорошим полководцем. Так сказать, як Наполеон. Без нього хлопці нічого не тямили, а він знався на воєнному ділі. Коли їх з Трипілля вибили, Зеленого не було якраз. Підкова, помічник його, пробував назад Трипілля відбить, та нічого не вийшло. А коли Зелений прибув, то порахував патрони і наказав відступать. Під час відступу його і вбили. Він любив усе своїми очима побачить і пішов у розвідку. А з розвідки хлопці принесли його раненого. Повезли його в Стрітовку, там сестра жила. Там він і помер. Хоронили його в Трипіллі з великими почестями. Було декілька попів, дуже багато людей. Люди плакали.
А по селу потім балакать почали, що в розвідці ніякої перестрілки не було, значить, його свої вбили. Може буть. Знаєш, є люди, які до всіх добрими прикидаються. А він ворогів не боявся. Грабувать не давав, то, може, і вбили за це».
«Як поховали Зеленого, то через деякий час приїхали з Києва і відкопали могилу, бо не вірили, що його вбито. А як відкопали, то й побачили, що в труні не він лежить, а якийсь карлик головатий. Хтось переховав його вночі. Де могила Зеленого, так ніхто й досі не знає».
«Сама я не бачила того, а що люди розказують, те й я скажу. Пливли вони на кораблі по Дніпру. А було в них багато золота. От і поспорив він із своїми отаманами – ті хотіли поділити золото і розійтись, а Зелений казав, щоб далі воювать і що золото ще пригодиться. Спорили довго, і всі були проти нього. Тоді Зелений виніс бочку з золотом на палубу і знов спитав їх, чи не передумали. Отамани кажуть: «Ні». Тоді Зелений підняв бочку над головою і викинув золото у Дніпро.
Настала ніч. Отамани погадали між собою, кому його вбить. Випало одному, він його, сонного, і вбив.
Зелений давно казав: «Ворожа куля мене не візьме!» Ворожа й не брала, своя взяла».
Так розказують люди. А де тут правда і де легенда – те вже сховано за завісою часу.
1989-1992.
* * *
Вітаю! Скажіть, будь ласка, це повний текст книги «“Бандит” Зелений» 1991 року? Чи є якийсь шанс знайти її у “твердому” вигляді? Можливо, було чи буде перевидання? Я щойно дочитав книгу Романа Коваля про от. Зеленого, і там згадуєтесь ви і ваша книга. Перепрошую, що взявся одразу писати, не прочитавши текст поста, обов'язково прочитаю згодом. Просто закортіло якнайшвидше дізнатись про книгу.
ВідповістиВидалитиРадий, що Вас зацікавила моя праця. Так, це повний варіант книжки. На жаль, в "твердому" вигляді придбати її практично неможливо, перевидання не було, а наявні екземпляри розійшлися. З повагою М. Карасьов.
ВидалитиМогу похвастатся, этот помошник или же (Зам) Зеленого, это первый муж моей прабабушки по отцу..... :)
ВідповістиВидалитиа хто ви?
Видалитивас интересует моя фамилия???
Видалитимоя фамилия Мелещенко Александр. Можете найти меня в соц сети Вконтакте. г.Кагарлык. Прабабушкина фамилия, на то время, девича была Зозуля.
ВідповістиВидалитидякую.
ВидалитиЦікаво, дякую. Дещо потягну (з посиланням). В Зеленого хтось з моїх родичів "отаманствував".
ВідповістиВидалити