Іван-гора.
Гора Іван знаходиться на південно-східній околиці Ржищева, вниз по Дніпру від пристані. Обмежена зі сходу, заходу та півдня розгалуженою глибокою балкою, а з півночі – майже прямовисним урвищем до дніпровської заплави. Здіймається над рівнем Дніпра на 174 м.
Розкопки в 60-х і 80-х роках минулого століття дають підставу вважати, що тут в часи Київської держави знаходився Іван-город, який згадується в Іпатієвському літопису під 1151 роком. Згадка стосується князівських усобиць. Знайдено рештки укріплень, кілька десятків будівель, печі; а також знаряддя праці, прикраси, гроші. Значна частина городища нині підмита водою і обвалилася в заплаву.
В 17 ст. тут стояла польська фортеця, з якої війська короля Речі Посполитої Яна Казимира переправлялися на Лівобережжя, воюючи з Московською державою за право володіти Україною. Похід був невдалим, війна закінчилася поділом України на правобережну польську і лівобережну російську території.
Кажуть, що від імені польського короля гора стала називатися Іваном. Однак, більш вірогідною виглядає версія, висунута вченим Б. Рибаковим. Вона гласить, що Іван-горою назвали її в честь Яна Вишатича. Служив Ян тисяцьким у київського князя Святослава Ярославовича. Відомий тим, що придушив голодний бунт у Ростовській землі, стративши при цьому волхвів-призвідників. Його сином був перший ігумен Києво-Печерської Лаври Варлаам Печерський. Та найцікавіше те, що рід свій Вишатичі ведуть від билинного богатиря Добрині, соратника Іллі Муромця. Свідчення про це маємо в "Повісті временних літ". І тут доречно буде згадати, як наші богатирі стали росіянами.
Почалося все з того, що київський мудрець Феофан Прокопович підказав російському цареві Петру Першому назвати Московське царство Російською імперією. В результаті Прокопович отримав з рук імператора кілька сіл з кріпаками, чимало грошей і високі духовні посади, а Московщина отримала нове ім’я. Але цього виявилося замало – надто куцою виглядала історія Російської імперії: починалася вона лише з 16 століття, коли улус Золотої Орди під назвою Московське князівство почав приростати сусідніми територіями. Отож, імператриця Росії Катерина Друга створила спеціальну комісію з написання правильної історії. Суть її зводилася до того, щоб пристебнути до московщини історію древнього Києва. Так виникла ідея трьох братніх народів. Історики братнього народу татарин Карамзін і мокша Ключевський розвинули її до кільканадцяти томів. Про об’єктивність їх свідчить хоча б витяг з Карамзіна стосовно життя в кріпосницькій Росії: «...блаженствує народ, процвітає правосуддя, сяє благоустрій, серця задоволені, уми спокійні». Походження російського народу трактувалося ними просто: втікаючи від набігів половців, жителі древнього Києва переселилися на північний схід. В результаті угро-фінські племена, котрі населяли московщину, стали слав’янами і утворили російську націю. Переселенці разом з худобою і знаряддями праці принесли сюди і свою славну минувщину. Тепер історія Росії заграла новими кольорами – Святославом Хоробрим, Володимиром Хрестителем, Ярославом Мудрим і Мономахом.
Та, як кажуть французи, апетит приходить під час їди. І тоді настала черга київських билинних богатирів. Між російськими і українськими істориками розгорнулися баталії. Сперечатися по суті не було чого. Літописи однозначно вказували, що подвиги свої Ілля Муромець, Добриня Никитич і Альоша Попович здійснювали на київській землі в часи правління князя Володимира. Якого саме – Володимира Хрестителя, чи Володимира Мономаха – достеменно неясно, але то на суперечку не впливало. Тоді московські дослідники підійшли до справи з іншого боку. Вони спрямували акценти на походження богатирів. В літописах 17 століття був знайдений Ілейка Муромець, учасник російських бунтів Смутного часу. Походив він з Рязанської землі, з міста Муром. І хоча Іллів розділяли століття, а місто Муром в часи Київської держави населяло далеке від слов’ян плем’я мурома, об’єднати рязанського богатиря з київським Іллею було справою пропагандистської техніки. І от уже російський богатир з Мурома приходить у Київ до князя Володимира, щоб допомогти йому подолати ворогів Руської землі. Українські історики прийняли виклик і висунули зустрічну версію. Оскільки билини однозначно називають батьківщиною Іллі місто Муровль, а не Муром, а билинний богатир в давніх літописах згадується під прізвиськом Муровець, то слушно твердити, що народився він на Чернігівщині, у слов’янському місті сіверян, котре зветься Моровськ (або ще Муромськ чи Муровійськ). Щоправда, відхреститися від Ілейки Муромця виявилося так само важко, як і від союзу з братніми росіянами. Баталії тривають. Так чи інак, але покоїться богатир у Києво-Печерській Лаврі. Його нетлінні мощі досліджували сучасні науковці, котрі прийшли до однозначного висновку, що перед ними справді той, билини про кого дійшли до нас із глибини віків.
Складніше з Альшою Поповичем. Українські дослідники кажуть, посилаючись на одну з билин, що народився він на Полтавщині, у місті Пирятин. Однак, цю неназвану билину знайти в мережі Інтернет не вдається. Зате в російських сказаннях про Альошу Поповича вказується, що він син ростовського попа. Тут нашим краєзнавцям ще є де випробувати свою силу.
Щодо богатиря Добрині, то билини прямо пов'язують його походження з Київською землею. Нестор-літописець теж пише, що Добриня був сином древлянського князь Мала. Той Мал підняв повстання проти Києва і вбив князя Ігоря. Ігорева дружина Ольга придушила повстання, а діти Мала, Малуша і Добриня, стали невольниками Ольги. Малуша служила ключницею. Вподобавши її, Ольжин син Святослав схилив дівчину до ложа, і народила вона йому найзнаменитішого князя Русі Володимира Хрестителя. Брат Малуші Добриня, ставши воєводою Володимира, не раз прославився в боротьбі з ворогами і назавжди залишився в народній пам’яті билинним богатирем. Ця версія, взята не тільки з билин, але й підтверджена в «Повісті временних літ», шансів російським історикам не лишала. Тоді, як і в попередніх випадках, російські дослідники знайшли в джерелах ще одного Добриню, родом з Рязані. Жив він на 200 років пізніше, ніж Добриня Київський, і мав прізвисько Золотий пояс. Наші джерела такого прізвиська не знають. Не звертаючи уваги на ці "дрібниці", московські краєзнавці призначили справжнім Добринею Добриню рязанського. Залишилося обгрунтувати літописне уточнення Никитич. Росіяни назвали богатиревого батька Нікітою і проблема була вирішена. Тоді вже наші дослідники відшукали на Чернігівщині село Низкиничі і зробили його місцем, де появився на світ Добриня. Таким чином звався наш богатир Низкиничем, що трансформувалося у російське Нікітіч. Туристи, яким така конструкція видається притягнутою за вуха, можуть слідом за Нестором-літописцем називати Добриню сином князя Мала, себто, Малковичем. Або просто Микитовичем, думаю, він не образиться.
Звільнившись з полону чужинців, наші богатирі прямують нині туди, де їм і належить бути по праву – до стольного града Києва.
А Іван-город, довгі роки послуживши русичам опорою в боротьбі з кочівниками, був знищений монголо-татарами в 1240 році і відтоді залишився в працях істориків. Та ще в пам’яті вдячних туристів, котрі час від часу відвідують Іван-гору.
---------------------
