Дівич-гора.
1.
Характеристика туристичного об’єкта
Дівич-гора
височіє над Дніпром на околиці села Трипілля. Офіційно вважається найвищою
точкою Обухівщини ‒ її висота над рівнем Дніпра складає 55 м, а над рівнем моря
186 м. Хоча Витачівська гора Красуха і вища за Дівич-гору на кілька метрів,
однак вершина Красухи являє собою насипаний людьми курган (див. Гора Красуха), тоді як Дівич-гора ‒
суцільно природне утворення.
На
вершині гори були виявлені городище та могильник зарубинецької культури (II ст.
до н.е.) і давньослов'янське капище (VI ст.). За постановою Кабінету Міністрів
України від 03.09.2009 №928 Дівич-гора має статус пам’ятки археології.
Для
туристів ця місцина приваблива неповторним видноколом ‒ з вершини її відкривається
панорама дніпровських заплав та островів, Трипільська ТЕС, місто Українка і
знамените Трипілля; а в безхмарний день звідси видно обриси Києва. Цікава
Дівич-гора також легендами, котрі корінням своїм сягають у глибину віків. Містики
вбачають тут місце сили, тож туристи мають можливість під час екскурсії
підзарядитися природною енергетикою.
2.
Історична довідка
Вчені
стверджують, що назва «Дівич-гора» походить від давнього слов'янського культу
богині Діви. Гора з такою назвою далеко не єдина на слов’янських теренах. Маємо
Дівич-гори в Здолбунові на Рівенщині та на березі Росі біля с. Сахнівки. Відомі
Дівочі скелі на Тернопільщині. Є низка вершин Дівин на території Чехії,
Словаччини та Болгарії; існує Дівоча гора біля Смоленська. Кажуть, що й знаменита
Лиса гора на околиці Києва колись звалася Дівочою, та стала жертвою в боротьбі
радикальних християн з язичеством і перетворилася на пристанище для відьом і
нечистої сили. Археологічні розкопки
підтверджують проведення на цих горах обрядів поклоніння божествам.
Дослідження
на Дівич-горі в різний час проводили кілька археологічних експедицій, починаючи
зі знахідок В. Хвойки. Розкопали тут древнє поховання, а неподалік спаленого
трупа знайшли кілька застібок-фібул та уламки кераміки. Знахідки датуються
першими століттями нашої ери, коли в окрузі жили племена зарубинецької
культури. Відомий історик Борис Рибаков пише також про розкопаний жертовник,
котрий займав серединне місце вершини. Він являв собою своєрідну піч з дев'яти
напівсферичних заглиблень. Цілком ймовірно, що ці дев'ять гнізд символізували
дев’ять місяців вагітності і призначалися для посудин, в яких під час святкової
церемонії могли варитися ритуальні зілля або зерно.
Сюди
приходили жінки просити благословення Богів, щоб народити здорове дитя, чи
вирішити інші жіночі проблеми. Старожили свідчать, що й сьогодні Дівич-гора
допомагає дівчатам вийти заміж, гоїть жіночі хвороби, а коли котрась із жінок
наважиться провести тут ніч, то обов’язково завагітніє. Останнє, щоправда,
трохи дивує, бо чоловіків під час проведення ритуального дійства сюди не
пускають під загрозою смерті. Та діяння богів людському розуму незбагненні.
Як
і всякий поважаючий себе туристичний об’єкт, Дівич-гора оповита стародавніми
легендами. Ось одна з них.
Було
це в сиву давнину. Одвічна біда русичів ‒ міжусобиця ‒ сотрясала державу.
Посварилися князі Рюрик Київський і Роман Галицький, та так кріпко, що вигнав
молодий Роман старого Рюрика з Києва і сам став правити Руссю.
Але,
як це в житті буває, побилися чоловіки, а потерпати довелося жінці. Дружиною
Романа була Рюрикова дочка Роксолана. Серце її розривалося між чоловіком та
батьком. Побачив це Роман, а що норов мав крутий, то відправив він дружину від
гріха подалі аж на окраїну Київської землі, в трипільський монастир. Там, на
високій горі, за міцними мурами монастиря, серце Роксолани продовжувало
розриватися, але вже на безпечній для Романа відстані.
Тим
часом Рюрик побіг за допомогою до половців, котрі кочували неподалік. Половці
радо відгукнулися, скочили на коней ‒ та тільки по дорозі на Київ почали
завзято грабувати русичів. Аж поки не наткнулися на Трипілля, котре в ту пору
звалося Треполем. Жителі Треполя половцям не піддалися. Вони зачинилися в
монастирі, оборону якого очолила княгиня Роксолана. Забувши про сімейні чвари і
власні образи, вона одягла обладунки воїна і вийшла на мури, щоб боронити від
ворога свою землю. Половці пішли на приступ, зав’язався відчайдушний бій.
Про
дальший хід подій очевидці розповідають по різному. Одні кажуть, що коли
переважаючі сили ворога почали долати трипільців, Роксолана кинулася з мурів на
списи половців, а душа її перетворилася на дніпровську чайку. На підтвердження цьому
вони вказують на острів навпроти Дівич-гори, на якому і сьогодні масово
гніздяться чайки. Інші ж твердять, що монастирські мури були неприступні і про
поразку не йшлося. Однак половці, боячись залишати позаду нескорене трипільське
ополчення, відступатися не думали. Батько Рюрик кілька разів посилав до дочки
своїх людей, нагадував їй про жорстокість Романа, зваблював розкішними
перспективами життя в Києві ‒ та все марно. Тоді розлютований непокорою дочки
Рюрик прокляв Роксолану. І таким нещадним був той батьківський гнів, що весь
монастир затремтів від жаху та й провалився під землю.
Як
закінчилася ця історія для Рюрика і для Романа, достеменно невідомо. А гору, де
стояв монастир, стали називати відтоді Дівич-горою. Ще й досі трипільці, котрі
живуть тут, пошепки переказують, що кожну пасхальну ніч линуть з надр гори ледь
чутні звуки монастирських дзвонів і тужливий дівочий спів.
Отож,
знахідки на вершині Дівич-гори археологи відносять до часів Зарубинецької
культури. Віки каменю і міді змінювалися якраз віком заліза. Людей тоді було
мало. Невеликі, до 2 гектарів, поселення то там,
то інде виднілися на крутих берегах Дніпра. Такі села зарубинців тулилися і
неподалік Дівич гори. Напівземлянки їхні в холодну пору опалювалися
відкритими вогнищами, до винайдення печі залишалося ще кілька сотень років.
Знайдені залізні серпи і коси свідчать, що основним їх заняттям було землеробство.
Землю розпушували велетенською сукуватою палкою чи рогом оленя, оббиваючи при
цьому наконечник такого рала залізом. Посуд робили на примітивному гончарному
крузі, котрий приводився в рух рукою майстра. З льону і конопель ткали одяг, з
бронзи виготовляли прикраси. Поселяни мали стремління до прекрасного, бо білили
стіни своїх хат крейдою; звичай цей зберігається в Україні й понині.
І
час від часу разом зі своїми волхвами вони піднімалися на вершину Дівич-гори,
щоб помолилися богам за добробут роду. Бо людина – то лиш
мить, а сила роду стоїть в одному ряду з силою природи, в одному ряду з
вічністю.
Якраз
тоді наддніпрянські поселення навістив учень Ісуса Христа Андрій Первозваний.
Хто знає, які думки витали в голові апостола, коли він, пропливаючи повз
Дівич-гору, бачив вогонь на її вершині. То справляли обряд язичники, котрих
посланець Ісуса мав обернути у християн. Але здійсняться його задуми уже за
життя наступних поколінь.
Сьогодні
на вершині гори стоїть православний хрест, ділячи її з різнокольоровими
стрічками сучасних неоязичників. За ініціативою патріотично налаштованих
громадян на горі встановлено найбільший в окрузі прапор України. Травники
збирають тут цілющі від жіночих хвороб трави, а медитація на вершині багатьом
приносить умиротворення і спокій. Та навіть тоді, коли ви далекі від містичних
навіювань, погляд з вершини відкриє перед вами величний виднокіл на
Дніпро-Славуту і змусить відчути у грудях солодкий щем вічності.
3.
Інформація для туристів
До Дівич-гори
можна добратися двома шляхами ‒ з міста Українка, повернувши при в’їзді в
Трипілля праворуч; або з Обухова по верхній дорозі (див. Карта). З Обухівської траси на гору ведуть кілька грунтових доріг і
стежок. Як кажуть гострослови, турист хоче бачити місця, де немає туристів. Ще
кілька років тому Дівич-гора якраз і була таким місцем ‒ мандрівники забрідали
сюди нечасто. Ситуація змінилася, коли гора стала популярною в Інтернеті. Тепер
тут людно, особливо у вихідні і святкові дні. На вузьких вуличках гори
скупчується чимало автомашин, створюючи видиму перспективу чи не всю екскурсію
провести в заторі. До того ж, рятуючись
від моторизованих туристів, місцеві жителі перед самою вершиною дорогу
перегородили. Тому, якщо ви мандруєте автомобілем, не варто піддаватися спокусі
з комфортом виїхати аж на маківку. Краще
залишити транспорт нижче, десь на зручній площадці, і з благоговінням піднятися
на вершину пішки.
Містичне і незабутнє
дійство ‒ зустріти на Дівич-горі схід Сонця. Для цього поблизу треба
переночувати. Навряд чи розумно буде розбивати табір на самій горі ‒ це
природоохоронне місце; до того ж, будуть проблеми з дровами на вогнище,
дискомфорт у вітряну погоду, та й
пограти у футбол ніде. Той,
хто запланував подорож на кілька днів, зможе провести ніч у Трипіллі (див. Трипілля). А для туристів, котрі
вирушили в похід не лише за легендами, в пригоді стане місто Українка, що за
пару кілометрів від Дівич-гори (див. м.
Українка). Крім розваг і зручностей,
якими зазвичай обдаровує людей місто, це ще й транспортний вузол, де є
залізниця, автобусна станція і ріка Дніпро. Так що турбуватися про те, як
повернутися додому, навіть самодіяльним туристам не доведеться.
«Тільки про дві речі ми будемо шкодувати на
смертному одрі ‒ що мало любили і мало подорожували», ‒ сказав Марк
Твен. Мандрівка на Дівич-гору подарує вам шанс хоча б відносно подорожей суттєво
зменшити такі побоювання.
============================
