То крутиться, то відхилився вбік ‒
пожовклий лист хитається на гілці;
а поруч листя, ще міцне й зелене,
тріпоче з вітром.
Ще крутиться, ще крутиться на вітрі,
тримає ще віджилий корінець…
Та ось пустила сила, що в’язала
листок і дерево ‒
і, легко пролетівши повз калюжу,
неспішно він лягає у траву
Назавжди.
А навкруги ще літо.
Ще довго буде літо,
І зелень соковита,
І тепле сонце.
* * *
