Дійові особи.
Дід
Баба
Коза
Заєць
Лисиця
Вовк
Ведмідь
Рак-неборак
Дія перша.
Хата Діда і Баби. Біля хати Баба.
Баба.
Вже й на вечір повертає,
А старого десь немає.
Як пішов годин у п’ять
На базар козу куплять,
То вже їсти наварила,
Ложки-миски перемила,
Пообідала сама –
А його нема й нема!
Ходить по сцені.
(продовжує до глядачів)
Закортіло, бач, старому,
Привести козу додому.
Причепився, як смола.
Я й грошей йому дала.
А тепер якщо ті гроші
Вкрадуть люди нехороші?
Діду я не подарую!
О! Якусь розмову чую.
Мабуть, це мій дід іде
І козу свою веде!
З’являється Дід, веде на налигачі Козу.
Дід (до Кози).
Ти, Коза, тримайсь позаду.
(до Баби)
Що, стара, а ти й не рада,
Що Козу тобі веду?
Коза мекає, наставляє на Бабу роги.
Баба.
Чує серце – на біду
Ти привів оцю тварину!
Дід.
Та не лайся. Дай ряднину,
Я підстилки принесу,
Ну, а ти паси козу.
Баба бере налигача, Коза опирається.
Дід (продовжує).
Та шукай гарненьку пашу.
Нагодуй козульку нашу,
Щоб була, немов гора.
Зрозуміла все, стара?
Баба.
Зрозуміла.
Коза смикає Бабу і рветься до хати.
Баба (продовжує).
Ач, проклята!
Ти не бачиш, що то хата?
В поле, в поле завертай!
Діду, он ціпок подай!
Дід подає Бабі ціпок, Баба тягне за налигач Козу в поле, слідом за нею, прихопивши ряднину, іде зі сцени Дід.
Дія друга.
Те ж подвір’я. З’являється Дід.
Дід.
Хух! Полагодив я двері,
Сіна кинув до вечері,
Ще й соломки підстелив.
Наче все як слід зробив.
З’являється Коза, слідом за нею Баба.
Дід (до Кози).
Кізонько моя люба,
Кізонько моя мила,
Чи ти пила, чи ти їла?
Коза.
Не пила я і не їла,
Баба пасти не хотіла.
Як ішла через місточок –
Ухопила кленовий листочок,
Як ішла через гребельку –
Ухопила водиці крапельку.
Тільки пила, тільки й їла.
Дід (сердито).
Ти чого, стара, не пасла?!
Молока не буде й масла,
Як Козу так годувать!
Коза.
І води їй не давать!
Баба.
І пила вона, і їла.
Чим же я їй не вгодила?
Коза.
Бреше, бреше, ти не вір.
Не пускай її у двір!
Дід (до Баби).
Що робити із тобою?
Сам займуся я Козою,
Сам водою напою, напасу і подою.
Гей, Коза!
Дід жене Козу пастися.
Баба.
Ото потіха!
Мій старий із глузду з’їхав.
Заходить до хати, скоро виходить.
Баба (продовжує)
О! назад уже жене.
Ну, згадаєш ти мене!
З’являється Дід з Козою.
Дід.
А тепер, стара, не лайся,
А скоріш Козу питайся,
Чи на полі паша є?
До цих пір траву жує!
Баба (передражнюючи Діда).
Кізонько моя люба,
Кізонько моя мила,
Чи ти пила, чи ти їла?
Коза.
Не пила я і не їла!
Дід.
Як таке сказать посміла?
Коза.
Тільки бігла через місточок –
Ухопила кленовий листочок,
Тільки бігла через гребельку –
Ухопила водиці крапельку.
Дід.
Кізко, Кізко, схаменися!
Коза.
От, дивися, причепився.
Бабо, ти йому не вір,
Не пускай його у двір!
Дід (розлютовано).
Де мій ніж? Заріжу кляту!
Коза (насмішкувато).
Ой, який дідусь завзятий!
А попробуй-но, заріж.
Та не візьме мене ніж!
Дід підступає до кози, та мекає й тікає з двору.
Дід (до Баби, винувато).
Ти на мене не дивися,
Бачу й сам, що помилився.
Думав, буде молоко,
А воно, бач, отако…
Дія третя.
Ліс, у лісі Зайчикова хатинка.
Лісом іде Коза, співає.
Коза.
Я Коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплено…
Як залізе в мене біс –
Розжену увесь цей ліс!
Зупиняється біля хатинки, зазирає у вікно.
Коза (продовжує).
От і хатка є для мене.
В хаті печене й варене,
Стіл накритий, ти дивися.
Гей, хазяїне, озвися!
Прислухається, та відповіді не чути.
Коза (продовжує).
Утомились мої ноги,
Та й голодна я з дороги.
Ще й не спала цілу ніч.
А пускай мене на піч!
Знову зазирає у вікно.
Коза (продовжує радісно).
А хазяїна немає!
Ну, поки він десь гуляє,
Я наїмся і нап’юся,
І в цій хатці поселюся!
Коза заходить у хату.
З’являється Заєць.
Заєць (до глядачів).
Іменинник я сьогодні.
Тож іще напередодні
Всім запрошення послав
І обід приготував.
І обід приготував.
Банка меду є Ведмедю,
Для Лисиці буде птиця.
Вовку м’яса кілограм
З холодильника подам…
Заглядає у вікно.
Заєць (продовжує здивовано).
О! То хто в мою хатину
Сам прийшов на іменини?
Бачу, цей незваний гість
Всі харчі мої поїсть!
А хто-хто в моїй хатці сидить?
Коза (з вікна).
Я Коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплено.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,
Тут тобі й смерть!
Заєць.
Ой, не хочеться вмирати!
Але як зайти до хати?
(до Кози)
Іменинник я!
Коза.
Ме-е-е!
Заєць.
Пропав!
Нащо хоч гостей гукав?
Заєць сідає край дороги, плаче.
Біжить Лисиця.
Лисиця.
Гей, сусіде! Чом ти плачеш?
В гості ж погукав неначе?
В шлунку пусто, в роті сухо.
Дай-но підтягну за вуха,
Та пішли мерщій до хати!
Заєць.
Так у хаті звір рогатий,
Проганяє він мене!
Лисиця.
Ну, мене не прожене.
Заглядає у вікно.
Лисиця (продовжує).
А хто-хто у хатинці сидить?
А хто-хто в невеличкій сидить?
Коза.
Я Коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплено.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,
Тут тобі й смерть!
Лисиця.
Е, хоч пахне з хати смачно,
Та зайти у хату лячно.
Жаль, пропав такий обід.
(до Зайця)
Ну, побігла я, привіт!
Лисиця біжить. Заєць плаче.
З’являється Вовк.
Вовк.
Я такого ще й не бачив:
Іменинник гірко плаче!
Що тут сталося, скажи.
Заєць.
Вовче, брате, поможи.
Там якась лиха тварина
Не пуска на іменини.
Вовк (грізно).
Що таке?! Та хто посмів
Найсильнішого з вовків
Не пускать?! Клянусь богами,
З’їм з рогами і ногами!
А хто-хто у хатинці сидить?
А хто-хто в невеличкій сидить?
Коза.
Я Коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплено.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,
Тут тобі й смерть!
Вовк ( до Зайця).
Я б її!.. та неохота,
Спішна в мене є робота.
(до глядачів).
Краще я оцю біду
Стороною обійду.
Вовк тікає. Заєць плаче.
З’являється Ведмідь.
Ведмідь.
В хаті мед є – нюхом чую.
Мабуть, тут я й заночую.
Ти дивися – і Зайча
У дворі мене стріча!
Заєць (крізь сльози).
Видно, дядечку Ведмедю,
Не скоштуєте ви меду,
Бо у хаті звір сидить,
Нахваляється убить
Кожного, кого побачить.
Ведмідь (задкує).
То піду назад я, значить.
Заєць.
Почекайте, ви ж Ведмідь!
То візьміть та проженіть
Це страховище рогате!
Ведмідь (сам до себе).
Чи зайти і справді в хату?
Сил мені не позичать…
Чи спочатку закричать?
Закричу я страшно й дико,
Звір умре від того крику!
(кричить).
Досить в хатці цій сидіть!
Гей, вилазь, бо я Ведмідь!
Коза виглядає з вікна, Ведмідь жахається.
Коза.
Я Коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплено.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,
Тут тобі й смерть!
Ведмідь.
Ні, Зайчисько, я боюся.
Видно, звір цей щось не в дусі,
Ще рогами штриконе –
Й поминай, як звать мене.
Ведмідь тікає. Заєць плаче
З’являється Рак-неборак.
Рак-неборак.
Що ти плачеш, Зайцю сірий?
Заєць.
Бо ніхто не може звіра
З хати вигнать.
Рак-неборак.
Що за звір?
Заєць.
Ти не виженеш, повір.
Тут були вже і сильніші,
Та розбіглися, як миші.
Звір той дуже-дуже злий.
Ну, а ти… такий малий.
Рак-неборак.
Запорука перемоги –
То не сила, і не роги,
А твердий, незламний дух,
Та хоробрий вірний друг.
Чи готовий ти до бою?
Заєць.
Так, готовий я!
Рак.
За мною!
І не бійся, знає всяк,
Що в бою не видасть Рак.
А хто-хто у хатинці сидить?
А хто-хто в невеличкій сидить?
Коза.
Я Коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплено.
Тупу-тупу ногами,
Сколю теk3;е рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,
Тут тобі й смерть!
Рак-неборак.
А я Рак-неборак,
Як ущипну – буде знак!
Рак-неборак, а за ним Заєць заходять у хату. Долинають крики і гамір бійки. Врешті з хати вискакує Коза, перелякано мекає і тікає.
Слідом за Козою з хати виходять Рак-неборак і Заєць.
Заєць (услід Козі, завзято).
Утекла рогата з хати!
Будеш знати!
Рак-неборак.
Будеш знати,
Що на всяку задираку
Є клешня кусюча в Рака!
Заєць (до Рака-неборака).
Сто приятелів навкруг –
Але ти найкращий друг!
Допомога знадобиться –
Я піду й за тебе биться,
І ніякій злій тварині
Не здолати нас віднині!
Кінець.
