Алея Героїв являє собою каскад стендів, де увіковічнені імена обухівців, котрі загинули в полум’ї російсько-української війни.
Щоб зрозуміти місце і роль цієї війни, де були вбиті наші хлопці, треба на мить згадати тисячолітню історію взаємин Росії і України. Давня Русь, спадкоємницею якої є Україна, виникла в 9 столітті. Окраїною Київської держави було Залісся, заселене угро-фінськими племенами мокшів, меря, чудь та іншими. З часом, точно так, як це сталося з якутами чи евенками сьогодні, мокші разом зі всією чуддю втратили свою мову і перейняли руську мову Києва. Тож даремно нинішні борці за чистоту української мови воюють із суржиком і русизмами – то насправді воюють вони з мовою давньої Русі.
Через двісті років син Юрія Долгорукого і половецької княжни Андрій Боголюбський заснував у Заліссі Велике Владимирське князівство, що стало початком нинішньої Росії. В 1169 році Боголюбський організував похід на Київ. Його війська взяли місто, сотні киян були вбиті, столиця Русі нещадно пограбована - включно з християнськими церквами. «З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену» - писав історик В. Ключевський. На щастя, своїм азіатським самодурством Боголюбський досадив і своєму оточенню. Його вбили змовниками на чолі з бояриним Петром Кучкою. Але – на нещастя! – нікуди не дівся агресивний, нахабний і злодійкуватий норов заліських племен.
В 13 столітті на руські землі прийшли монголо-татари. Київ був знищений, а північні князі навперебій стали суперничати перед ханом Золотої Орди за великокняжий ярлик. Скоро його здобув удільний московський князь, син Олександра Невського, Данило. Так з’явився улус Золотої Орди - Московське князівство, князі котрого збирали данину з руських земель золотоординському ханові. Користуючись становищем, московити почали завзято «прирощувати» свою територію. Вони спільно з Ордою змусили смоленського князя відмовитися від союзу з Литовською державою; завоювали слав’ян Новгорода і слав’ян Брянщини, за кілька століть перетворивши їх, як сьогодні перетворюють білорусів, на своїх одноплемінників; потім настала черга самих татар, народів Сибіру, Середньої Азії і Кавказу – і, врешті, України. Митрополит Київський переїхав у Москву, а Москва проголосила себе наступницею Візантії і третім Римом.
300 років тому київський мудрець Феофан Прокопович підказав цареві Петру Першому назвати Московське царство Російською імперією. В результаті Прокопович отримав з рук імператора кілька сіл з кріпаками, чимало грошей і високі духовні посади, а Московщина отримала нове ім’я – Росія. Але цього виявилося замало. Надто куцою виглядала історія новоствореної держави - адже Московське князівство заявилося на історичній арені лише в 16 столітті. Тоді наступниця Петра Першого, німкеня Катерина Друга, створила спеціальну комісію з написання правильної російської історії. Суть її зводилася до того, щоб пристебнути до московщини історію древнього Києва. Так виникла ідея трьох братніх народів. Історики братнього народу татарин Карамзін і мокша Ключевський розвинули її до кільканадцяти томів. Про об’єктивність їх свідчить хоча б витяг з Карамзіна стосовно життя в кріпосницькій Росії: «...блаженствує народ, процвітає правосуддя, сяє благоустрій, серця задоволені, уми спокійні». Походження російського народу трактувалося ними просто: втікаючи від набігів половців, жителі древнього Києва переселилися на північний схід. В результаті угро-фінські племена, котрі населяли московщину, стали слав’янами і утворили російську націю. Тепер минуле Росії заграло новими кольорами – Святославом Хоробрим, Володимиром Хрестителем, Ярославом Мудрим і Мономахом.
Далі російська історія рясніє безперервними війнами. Достатньо хоч поверхово заглянути туди, щоб ясно представить собі вампірські джерела живлення цієї держави. А разом з тим стають зрозумілими глибинні причини сьогоднішньої російсько-української війни і вся значимість подій, свідками яких довелося бути нашому поколінню.
Початок минулого століття уже давав нам шанс вирватися з імперських обіймів Росії, однак через відсутність боєздатної потужної армії скористатися ним не вдалося. Сьогодні ми знову наступили на ті самі граблі, виплодивши олігархів замість нарощувати оборонну промисловість. Але надія зберегти країну тепер є. Запорука цьому - відчайдушність, природний розум і відданість Україні наших воїнів. В тому числі тих, хто вже ніколи не повернеться у цей світ.
Розташована Алея Героїв вздовж київської траси на мікрорайоні Піщана. На початку Алеї автобусна зупинка в бік Центру, на протилежному боці траси – в бік Києва. Неподалік - живописна зона з двома озерами, кольоровим фонтаном і дикими качками, котрі живуть тут. Лавочки навколо дадуть можливість втомленому туристу перепочити, а розташовані поруч кафе - випити чашечку кави, чи поласувати морозивом. Не забудьте, однак, вклонитися тим, хто загинув, аби нам вільно жилося на цій благословенній землі.
......................................
