Крук.

 (брату).

Стоїть одвічна тиша понад лісом.

Незрушні сосни кронами у небі;

Берези білокорі розкинули урізнобіч гілля;

Малий дубок принишк в гущавині.

Закаркав крук.

У крику тім солодкий щем буття

На мить майнув луною між дерев.

Перехід.

Гілля враз заметлялося, тріщить,

І в мить одну, протяжну і останню,

Ламаючи гілки і підлісок навколо,

Упало дерево.

Коріння вивергло пісок із глибини.

Кругом лежать, руді й зеленокроні,

могутні і тонкі, одне на одному ‒

Повалені дерева.

Стирчить сухе гілляччя серед хвої.

В прогалинах по всьому бурелому

Зазеленіла молода трава.

Сліди дощу нічного

На ній краплинами  поблискують під сонцем.

********

Черепаха.

Маленьке серед лісу озерце,

Верба над плесом похилила довгі віти.

Мінливий подих вітру

Погнав водою сучкувату гілку

Із залишками струхлої кори.

З води на гілку лізе черепаха.

Неспішно лапкою вчепилася за стовбур,

Вмостилася.

Брунатно-зеленавий її панцир,

Розділений на симетричні долі,

Поблискує на сонці.

На довгій шиї гостра голова

До сонця витяглася і застигла в млості.

У глибині води, мов тінь, майнула риба.

*****

Там, де живе дубок.

Серед могутніх стовбурів соснових

Дубок розкинув віти навсібіч.

Сухе торішнє листя устелило

Навколо землю. Виткнулись між листям

Ріденькі стебла свіжої трави.

Ген там, за пагорбом, народжується вітер

І мчить верхів’ями. Все наростає гул,

Під вітром захитались

У небі сосни.

Заворушилось листя і побігло,

Чіпляючись об зілля де-не-де.

Пронісся вітер і одвічна тиша

Запала знов у нетрях лісових.

Краплинка роси.

Серед хвоїнок ‒ крапелька роси.
Хитнулась гілка,
Сонячне проміння
То сріблом, то смарагдом, то рубіном
Спалахує у ній поперемінно ‒
Хоча вона й не відає про це.

* * *

Парадокси  старіння.

Це тіло, старе, скрипуче,

Ці кості, що ниють і мучать,

Цей цукор, цей тиск, ці очі,

Які працювать не хочуть,

Це серце, щораз аритмічне ‒

Душа, котра кажуть, вічна,

І котрій безсмертя пророчать ‒

Чомусь покидать не хоче.

Весняний день.

Весни солодкий живодайний дух 

Повіяв лісом.

Де сніг залежався ‒ темніють мокрі плями.

Сліпуче сонце рветься крізь лапате 

гілля сосни.

У теплім промені танцює мошкара.

Прозорі непомітні павутинки,

Посновані внизу поміж гілками,

Тремтять під вітром ‒

І відблиск сонця раз повз раз біжить

По кожній з них, мов спалахи веселки.

Ген із села ледь чутно долинає

Далеке звідси валування псів.

*****