Пожовтілий листок.

То крутиться, то відхилився вбік ‒

пожовклий лист хитається на гілці;

а поруч листя, ще міцне й зелене,

тріпоче з вітром.

 

Ще крутиться, ще крутиться на вітрі,

тримає ще віджилий корінець…

 

Та ось пустила сила, що в’язала

листок і дерево ‒

і, легко пролетівши повз калюжу,

неспішно він лягає у траву

Назавжди.

 

А навкруги ще літо.

Ще довго буде літо,

І зелень соковита,

І тепле сонце.

*  *  *