вівторок, 23 серпня 2016 р.

Михайло Карасьов. Рецензія на роман Вінграновського «Северин Наливайко».



Безперечно, Вінграновський ‒ велика постать в українській культурі. Але його роман «Наливайко» важко оцінити однозначно. На перший погляд це далеко не історичний роман в класичному розумінні цього слова. Освічений читач, який захотів би дізнатися тут щось нове чи цікаве про історичну епоху 17 століття, або про історичні персонажі цього часу, відкладе читання твору на двадцятій сторінці, бо нічого з переліченого у «Наливайкові» він не знайде. Романтичний стиль, перемішаний з гумором, ще б не став на заваді читанню, але сама суть того, про що пише Вінграновський, зводиться до авторських фантазій про переживання коника-цвіркунця, який випадково опинився на козакові в той момент, коли козак мчить у бій на ворога. Текст насичений психологічно невмотивованими екскурсами в історію Запоріжжя, Київської Русі, Данила Галицького і монголів. Подаються вони у вигляді розповіді знаючого козака своїм невігласам-товаришам, яка дуже нагадує параграф підручника з історії для 7 класу. Відомі історичні факти просто переказуються читачеві.

Але високочолого читача, який шукає в літературі не інформацію, а естетичну насолоду, твір Вінграновського може зацікавити своєю небуденністю. Емоційний світ письменника нуртує в романі. Його письмо дуже схоже на поетичне кіно Довженка (учнем якого, до речі, якийсь час був Вінграновський), і Параджанова. Кінознавець Лариса Брюховецька про таке кіно писала: ««Українське поетичне кіно як явище мистецьке – це вияв чітко визначеного світогляду, що випливає з укоріненості в рідну землю, яка годує людину. Тому це кіно означає спротив асиміляції (у випадку України – русифікації) та іншим нівеляційним процесам».

Вінграновський, використовуючи таке «укорінення», народжує своєрідний світ. Метелики, коники і коні, горобці і мухи, трава і сам Степ ‒ все те є персонажами роману поряд з козаками Наливайка. Це створює такий собі язичницький колорит, де людина лише частинка природи. З тої частинки час від часу вистрелюють історичні факти і нюанси історичних подій, смачно заправлені специфічним авторським баченням. В цьому проблема «Наливайка», але в цьому і його неповторність.

неділю, 14 серпня 2016 р.

Михайло Карасьов

Репліка про щоденниковий нарис «Шлях розвідника»

          Вразив опублікований в «Літературній Україні» за 4 серпня 2016 року нарис «Шлях розвідника». В короткій передмові до нього Богдан Жолдак дає нам псевдонім автора ‒ Позивний Міна. Вразив тим, як блискуче автор створив образ героя. Причому, такого героя, якого давно чекає українська література.
          Позивний його ‒ Міна, себто, автор пише щоденник від першої особи. Він учасник подій на Майдані, а потім боєць на фронті Донбасу. Образ далекий від ідеалу і часом шокує свідомість рядового обивателя («Денег нет, идей тоже. Украсть категорически нечего. Обкурился со Стасом, идей не прибавилось»). Він цинічний. Разом з тим, вільний від догм і щирий перед собою. Його патріотизм ні разу не проривається ура-лозунгами, але біль за Україну розкидана сполохами чи не в кожному запису. Врешті, це людина, яка любить екстрим і «не може без війни». Суть же образу полягає в тому, що саме такі люди стають героями на крутих зламах історії, бо саме вони, а не придумані рафіновані персонажі,  здатні на вчинок в реальному житті.
          Відповідна і мова щоденника. Грубуваті фрази, де цілком природньо виглядає матірне слово, фіксують конкретну мить. З щоденника бачиш, що війна ‒ не лише бої і обстріли, але й довгі, затяжні будні, передислокації, непросте спілкування між бійцями і командирами. І лише в згадках та скупих роздумах відчувається масштаб подій.

          Одним словом, створений образ бійця АТО не лише вигідно відрізняється від більшості картонних персонажів з цієї теми, але по своїй правдивості цілком спроможний стати в ряд із героями Ремарка чи Хемінгуея. Нам залишається чекати від автора повноцінного роману, який сочитиметься живою кров’ю, який передасть справжнє горе війни і справжню велич людського духу. А герой, якому віриш, уже живе на сторінках його щоденникових записів.