Оголошення на сайті «Гоголівська Академія» (ГАК) 19.05.2013 року:
Фірма "Ре-ЦА-ЦА" приймає замовлення на рецензії. Перші 100 штук безкоштовно!
Замовлення розміщувати тут. Слід вказати:
1. Ім’я автора, під яким він відомий на ГАКу.
2. Назву твору.
3. Бажану рецензію: позитивну чи негативну.
Рецензіями типу «об’єктивна», «толерантна», «щира» і т. д. фірма не займається.
Забороняється замовляти рецензії на твори інших авторів.
Фірма гарантує якість і своєчасність послуги.
Директор фірми Михайло Карасьов.
ГАК. Ніка Новікова ‒ Михайлові Карасьову:
хочу ре-цу-цу за акційною ціною!
*вкрай несерйозне ставлення до творчості додається*
1. Ніка Колонюк.
2. "Нічне сповідання".
3. бажаю одну позитивну, одну негативну. дуже цікаво як можна і так і так однією людиною про один твір!
строки довільні, безмежна радість замовника додається!
Ніка Новікова (Колонюк), 05-05-2013
«Нічне сповідання»
Він – вир, що народжує рибу і повінь,
дороги і спогади, вітер і вірші.
До литок старі підступають любові –
як черви до ще не-заквітчаних вишень.
Цю книжку у нього на ґанку лишила
і жінка, і пам'ять, і – хто з них сильніший?
Бо спогади – вирок, бо дівчина – вирій,
що десь між лопатками верби колише.
Він пахне деревами густо і гостро –
і слова не знає, бо що йому слово?
Він – поле осоту, він – піст і апостроф.
А жінка вертається знову і знову,
а книжка ще тепла, і кроки ще чутно.
І вечір не гоїть скривавлений обрій.
І хто ти? – питає. А ким йому бути?
Він злий, бо прозорий. Він сильний, бо добрий.
І річка нуртує, хитається кладка.
Цей вечір – заклання, цей спогад – обжинки.
І гірко вустам від раптової згадки.
Бо – гаряче в литки,
бо – книжка,
бо – жінка.
михайло карасьов, 24-05-2013
Рецензія ПОЗИТИВНА.
Вірш «Нічне сповідання» – один з кращих творів талановитої поетеси Ніки Колонюк. Можна говорити про те, як авторка засобами підтексту, напівтонів та алегорій викликає в читача ті почуття, котрі важко, чи навіть неможливо передати словами. Варто було б зупинитися на вмінні ущільнити текст, коли він набуває ваги зорі-карлика, з тяжіння якої вирватися неможливо. Розміри рецензії не дають нам можливості детальніше, з прикладами розглянути дані думки, але це легко зробить читач, поглянувши на будь-яку фразу вірша. Ми ж затримаємося на тому, що є найголовнішим у будь якому художньому творінні. Спробуємо на прикладі «Нічного сповідання» поглянути, як майстри пера різблять характерних героїв.
Героями вірша є Чоловік і Жінка. Хоч на перший погляд здається, що твір написаний від імені Чоловіка, насправді ж це Жінка народжує в своїй уяві образ коханого. Потужним засобом для розкриття їх внутрішнього світу є конфлікт між ними. Авторка обирає для цього не побутову сварку з биттям посуду. Вона показує нам ситуацію, коли дві людини не можуть бути разом – і, водночас, не можуть жити один без одного. Ситуація, до речі, не рідкісна, однак мало хто усвідомлює причини трагедії, і лише одиниці здатні піднести її до рівня поезії.
Суть конфлікту, котра закладена ще на початку вірша, розкривається перед нами у третій строфі. Дозволю процитувати її повністю: «Він пахне деревами густо і гостро – і слова не знає, бо що йому слово? Він – поле осоту, він – піст і апостроф. А жінка вертається знову і знову». Не так важливо, чи Чоловікові в думку вертається Жінка, чи сама вона повертається до Чоловіка. В обох випадках літера «А» на початку останнього рядка показує, що вертається вона всупереч здоровому глузду. А всупереч через те, що Чоловік і Жінка абсолютно різні по рівню свого розвитку. Вона натура тонка, духовно багата, із загостреним, поетичним сприйняттям світу; розумна і ерудована, нарешті. Такий характер створюється одним мазком пензля – Жінка з початку вірша йде поруч із книжкою. І зовсім іншим постає у вірші Чоловік. Він далекий від високого духовного світу, він як природа, він сам втілення природи. Він і пахне деревами, і слів не знає, і в поезії повний «апостроф» (до речі, дуже вдалий неологізм; думаю, він скоро вкорениться у нашу мову як означення чоловіка обмеженого, недалекого чи, принаймні, некомпетентного). Але, разом з тим, такого типу чоловіки часто мають вроджений, природній магнетизм, який притягує тонко організовану жіночу душу. Ось ця любов може звести з розуму, бо вона не підвладна людській волі, вона змушує Жінку вертатися до Чоловіка знову і знову, хоче вона цього, чи ні.
Наступні рядки доповнюють і далі розкривають його демонічний образ: «І хто ти? –питає. А ким йому бути? Він злий, бо прозорий. Він сильний, бо добрий». Прозорість його, під якою слід розуміти безпосередність, щирість і незахищеність, додає Чоловікові притягальної сили. Разом з тим Жінка теж дорога йому, вона для нього немов з якогось іншого, казкового світу. Тому він не може втратити її назавжди: «а книжка ще тепла, і кроки ще чутно. І вечір не гоїть скривавлений обрій».
І, нарешті, фінал трагедії в останніх акордах вірша: "річка нуртує, хитається кладка. Цей вечір – заклання, цей спогад – обжинки. І гірко вустам від раптової згадки. Бо – гаряче в литки, бо – книжка, бо – жінка". Першим рядком цієї строфи авторка зупиняє час. Настає мить істини, мить, коли має бути прийняте рішення. Чоловік весь в болючих сумнівах. Він підсвідомо відчуває прірву, яка закладена природою між його духовним рівнем та цією Жінкою. Він не певен, що вартий її, вона завжди стоятиме вище нього. Вона – це вирій, куди цьому Чоловікові летіти – не долетіти. Не будемо домислювати, чим закінчаться Чоловікові терзання. Напевно можна лише сказати, що Жінка вертатиметься знову і знов, яке б рішення він не прийняв. Трагедія боротьби і єдності протилежностей не має кінця, вона вічна, як світ.
А тепер зауважимо, що все сказане попереду домислене виключно з нуртуючих потоків підтексту, закладеного між рядками «Нічного сповідання». Щоб створити такий підтекст, треба мати неабиякий хист. Ніка Колонюк, безперечно, помічена іскрою Божою. Тож сподіваємося на її нові твори, котрі принесуть радість читачам ГАКу та його околиць.
михайло карасьов, 24-05-2013
Рецензія НЕГАТИВНА.
Вірш «Нічне сповідання» не належить до кращих творів доволі талановитої поетеси Ніки Колонюк. Більше того, ряд недоліків, на які буде вказано нижче, роблять цей твір взагалі неконкурентоспроможним навіть на бідненькому ринку української літератури.
Насамперед, це стосується техніки віршування. Рими, які пропонує нам авторка, не витримують ніякої критики. Візьмемо першу строфу: «Він – вир, що народжує рибу і повінь, дороги і спогади, вітер і вірші. До литок старі підступають любові – як черви до ще не-заквітчаних вишень. У словах «повінь» і «любові» хоч три літери однакові, а рима «вірші» і «вишень» крім здивування нічого не викликає. Найприкріше те, що все це видно неозброєним оком і легко виправляється. Чом би не подати останній рядок процитованої строфи у такій редакції: «як черви все більші, і більші, і більші»? Не думаю, що авторка робить такі прорахунки через брак здібностей до римування. Скоріше всього, це просто небажання попрацювати як слід над віршем.
Ще більш серйозний недолік криється в змісті того, про що пише поетеса. Давай-но подивимося правді в очі: авторка геть відірвалася від правди життя! Вона пише: «До литок старі підступають любові – як черви до ще не-заквітчаних вишень». Але ж черви не можуть ступати, бо в них ніг немає. Такі елементарні речі письменниці слід би знати, якщо вже вона взялася за опис природних явищ.
Так само очевидна помилка в рядку: «Він – вир, що народжує рибу і повінь, дороги і спогади, вітер і вірші». Нічого він не народжує! Народжувати – це прерогатива жінки. Є, щоправда, в історії людства поодинокі згадки про те, що щось там народжував чоловік, як то Адам, котрий із ребра свого народив Єву. Але це ж винятки, а авторка пише про звичайного собі чоловіка, нашого сучасника. А наші сучасники родити не здатні.
Неприродно і психологічно недостовірно звучить фраза: «Він злий, бо прозорий. Він сильний, бо добрий». Ми розуміємо, що слово «прозорий» вжито не в прямому, а в переносному смислі, так би мовити, алегорично. Але, ради всього святого, поясніть мені, як людина може бути одночасно злою і доброю. Це вже ж не нюанси і напівтони, це пряма вказівка на біле-чорне. Не може бути при всій буйній фантазії нашої постмодерної (чи вже постпостмодерної) поезії предмет одночасно чорним і білим!
Та найбільшим прорахунком авторки є те, що ніхто не розуміє, про що вона пише. Вірніше, кожен розуміє її слова по своєму. Поглянемо, який злий жарт може зіграти авторська невизначеність і двозначність. «Бо – гаряче в литки» – пише авторка. Чому гаряче, вона не пояснює. Така недбалість приводить до того, що поетичний образ може бути витлумаченим просто як результат не стриманої фізіологічної потреби. Гаряче в литки від чого? запитує себе вже читач, і як він відповість сам собі на це запитання, ніхто не знає.
Підсумовуючи, треба чесно визнати. Попри те, що у вірші «Нічне сподівання» маємо крихти притомної лірики, над текстом ще слід працювати і працювати. Тож побажаємо Нікі Колонюк успіху в нелегкій поетичній праці.
* * *
З переписки на ГАКу:
Ніка Новікова (Колонюк) ‒ Михайлові Карасьову:
Подобаються Ваші рецензії. Тоді дуже хотілося замовити і на свій якийсь твір, та чомусь посоромилась. І, якщо чесно, не могла зрозуміти, чому так: або позитивну, або негативну, а не все разом. І зараз не розумію :)
З повагою,
Ніна К.
Михайло Карасьов ‒ Нікі Новіковій (Колонюк):
Дякую щиро! А щодо тих рецензій на ГАКу, котрі мені замовляли автори - то був такий собі напівжарт, де я хотів продемонструвати, що у всякому творі при бажанні можна знайти і хороше, і погане. Більше того, одне і те саме можна подати і як хороше, і як погане. Таким чином я хотів ще показати, що всяка оцінка твору є субєктивною, а, отже, навіть при шквалу критики автор повинен зберігати твердість духу і віру в свою геніальність:)
Михайло Карасьов.
